Глава 9

   Сонячними вулицями великого мегаполіса вже кілька хвилин біг молодий хлопець, який втікав від чоловіка, що гнався за ним. Ледь не потрапивши під автомобілі, чоловіки перебігли дорогу. Молодий хлопець біг доволі швидко, але навчений чоловік не відставав від нього. Проте, вік поволі показував своє. Відчуваючи, що він починає втрачати сили, чоловік повернув у один з невеликих провулків та зник з поля зору юнака. Пробігши ще сотню метрів, хлопець зупинився, щоб перевести подих, але, при цьому, постійно озирався навколо, очікуючи раптового нападу.

Лука - молодий 23-річний студент з Канади, якого звинуватили у вбивстві та знущанні над тілом китайського студента. Звісно, на суді хлопець все заперечував, але велика кількість беззаперечних доказів дозволили засудити його до довічного ув'язнення, через особливу жорстокість скоєного злочину. Вирішивши не втрачати своє життя у в'язниці, юнак втік з тюрми, разом з іншим затриманим. Тепер, він вже кілька тижнів переховується від поліції. Лука вже був впевненим у свободі, доки на полювання не вийшов маршал.

Коли дихання хлопця стало більш спокійним, він вирішив не втрачати час та побіг далі. Варто було йому пробігти тільки двадцять метрів, коли на пішохідному переході його збив чорний автомобіль. Хлопець боляче вдарився об капот, зачепив головою лобове скло та впав на асфальт. Лука спробував піднятись на ноги, але удар виявився набагато сильнішим, ніж він очікував. Юнак відчув сильний біль, тому навіть не намагався піднятись вдруге. Тим часом, чоловік, що гнався за ним, вийшов з автомобіля, підійшов до злочинця-втікача та схилився коло нього, переможно посміхаючись.

- Думав, що зможеш втекти від мене?- спитав Марк,- Я ловив набагато гірших злочинців, ніж ти. Звісно, навіть вони не були такими хворими виродками, як ти, але справи це не змінює. Поки що, ти вбив тільки одну людину. Ти аматор і, зазвичай, я залишаю таких поліції, але це вже інший випадок. Ти не зупинишся і будеш продовжувати. Я маю усунути проблему ще до того, як вона стала катастрофою.

- Серед вас багато щурів і я втечу знову,- важко дихаючи та кривлячись від болю, сказав Лука.

- Можливо. Але тоді я знайду тебе. І вб'ю.

Лука хотів ще щось сказати, але маршал піднявся на ноги та сильно вдарив злочинця ногою в обличчя. Лука знепритомнів аж до приїзду поліції.

***

Старі дерев'яні двері відчинились і в квартиру, яка вже давно самотньо пустувала, зайшов Марк. Чоловік нещодавно зайняв її. Звісно, не можна сказати, що квартира належала маршалу, але власники давно померли, а жити десь потрібно. Поставивши продукти на стіл, Марк підійшов до газової плити, щоб приготувати собі їсти, але зупинився, почувши дивний звук. Маршал швидко витягнув пістолет та оглянувся навколо. Після цього, чоловік вийшов у коридор та оглянув дві інші кімнати, де, як виявилось, також нікого не було. Лише зайшовши у вітальню, Марк побачив кремезного чоловіка, який сидів на старому м'якому кріслі та ліниво цілився у маршала з пістолета, як і опонент цілився у нього.

- Ти повинен розповісти мені, як тобі це вдається,- мовив Марк, легко посміхнувшись, але чоловік продовжував дивитись на старого друга ворожим поглядом. Через кілька секунд мовчання маршал додав,- Я зрозумів, що ти прийшов за мною.

- Так.

- Керівництво?

- Так.

Марк кивнув головою, даючи знати, що так і думав.

- Рано чи пізно це мало статись. Слухай, Майку, я не хочу тобі нашкодити. Кожен просто піде своєю дорогою. Ти не бачив мене, а я - тебе.

- Я довго шукав тебе, Марку,- кремезний темношкірий чоловік повільно піднявся з старого крісла,- Спочатку, твій слід в Росії, потім - в Лондоні, нещодавно - тут. Я біг за тобою, наче пес, а ти кажеш мені, щоб я відпустив тебе.

- Псові життя дорожче, ніж здобич.- слова чоловіка не переконали іншого маршала,- Я знаю, що за мною полюють, але в цій справі все не так просто, як може здаватись.

- Ти знаєш правила. Ми такі, як і всі. В нас немає права вбивати злочинців просто так. Проте, в мене є дозвіл стріляти, якщо ти будеш боротись.

- Ти ж знаєш, що я не здамся.

- Дуже жаль,- сказав Майк.

Марк вирішив не чекати, коли його старий напарник почне стріляти, тому напав на противника першим. Майк не очікував цього, тому чоловіку вдалось нанести кілька швидких ударів і повалити ворога на підлогу. Вилізши на противника, Марк побачив наносити швидкі удари в обличчя опонента. Спочатку, Майк пропустив кілька з них, але зміг підставити руки та захистити себе від ударів. Вичекавши потрібний момент, другий маршал скинув з себе Марка та наніс кілька сильних ударів по його тілу. Марк спробував знову повалити противника, але невдало, за що отримав потужний удар по голові. Ігноруючи дзвін у вухах, Марк вправно ухилився від кількох наступних спроб вдарити його. Розуміючи, що зайвий шум може привернути немало зайвої уваги, колишній маршал зрозумів, що треба закінчувати бій. Проблема лише в тому, що Майк - один з найкращих маршалів, яких знав Марк, що було серйозною проблемою. Крім того, ворог був на дві голови вищим та набагато більшим, ніж сам Марк. Відстрибнувши назад, чоловік побачив коло себе металеву тарілку. Наступної миті, він схопив її та вчасно підставив під кулак Майка. Вдарившись об тверду, металеву поверхню, маршал закричав від болю. Звісно, цим скористався Марк, який наніс кілька сильних ударів по голові. Зрозумівши, що координація амбала порушена, Марк боляче вдарив його ногою, виламавши двері тілом ворога. Взявши на плечі рюкзак зі всім необхідним, Марк швидко покинув квартиру.

Через хвилину Майк прийшов до тями та, піднявшись на ноги, одразу побіг за опонентом. Побачивши його на вулиці, Майк витягнув пістолет та кілька разів вистрелив у старого друга. Проте, він так не зміг попасти, оскільки світ перед очима "крутився", як після каруселі. Тим не менш, чоловікові вдалось наздогнати Марка коло залізнодорожної колії.

- Зупинись! Буду стріляти!- крикнув Майк і Марк зупинився.