Глава 8

   Молода дівчина йшла світлими вулицями Лос-Анджелеса. Сонце повільно сідали за горизонт, забарвлюючи великий мегаполіс у золотаві кольори. Вдихаючи чисте повітря, що доволі рідко буває у Лос-Анджелесі, вона усміхнено озиралась навколо, спостерігаючи за людьми, що після важкого робочого дня просто відпочивали. Її робочий день не був особливим та майже нічим не відрізнявся від багатьох попередніх.

За кілька метрів від свого будинку, дівчина помітила автомобіль, який ніколи до цього не бачила. Не звернувши на це увагу, адже, можливо, це якісь гості приїхали до сусідів, вона відчинила міцні металеві двері та опинилась на сходовій клітці першого поверху. Піднявшись на третій поверх, вона відчинила двері до власної квартири та повільно зайшла всередину. Інтер'єр її житла майже нічим не відрізнявся від багатьох інших американських квартир, але, зайшовши всередину, можна було одразу відчути приємний аромат дивних квітів.

Поклавши ключі від дверей на столик, неподалік від входу, дівчина пройшла кілька метрів, а тоді зупинилась. Вона повільно витягнула пістолет та почала ступати тихими та маленькими кроками вперед, очікуючи раптового нападу. Проте, зайшовши у вітальню, дівчина побачила лише раненого чоловіка, який лежав на підлозі, в калюжі власної крові.

- Боже, Марку, що з тобою?!- одразу впізнавши чоловіка, крикнула Лена та підбігла до раненого.

- Нещасний випадок,- сказав Марк, скривившись від болю.- Мені потрібна твоя допомога.

- Що сталось?!- схвильовано спитала дівчина.

Маршал вирішив спробувати піднятись на ноги, але не втримав рівновагу та, впавши на підлогу, закричав від болю.

- Почекай,- мовила Лена та обережно допомогла маршалу піднятись.

Побачивши, що Марк вже тримається на ногах, Лена повільно провела його до свого дивану та обережно посадила.

- Так дійсно краще,- сказав чоловік.

- Що сталось?- втретє повторила дівчина, значно заспокоївшись.

- Дехто мене переслідує... Від самого Лондона. Повір, я не хотів тебе вплутувати, особливо, якщо згадати в якому я стані.

- Тебе розшукують,- вирішила нагадати працівниця поліції.

- Так, я пам'ятаю про це. Проте, зараз це одна з найменших моїх проблем. Воно переслідувало мене.

- Про кого ти?

- Чорт,- невдоволено сказав Марк та скривився від болю. Чоловік намагався підібрати слова, поки Лена шукала аптечку,- Це потвора... В тебе є Нетфлікс?

- Так.

- Так от. Якщо ти бачила якийсь там епізод "Відьмака", де з'явилась стрига, то ти зрозумієш, як воно виглядає.

- Хочеш сказати, що за тобою гналась міфічна істота?

- Я... Я не знаю, що це було. Хіба я схожий на психа?

- Враховуючи, що ти почав вбивати людей...

- Один серійний вбивця, а всі вже запам'ятали мене, як якогось м'ясника,- невдоволено мовив Марк та скривився від болю, коли Лена почала перев'язувати рани.

- Монстрів не існує, Марку,- спокійно сказала Лена,- Можливо, на тебе напав якись звір і в тебе зараз просто гарячка. Тобі треба відпочити.

Чоловік хотів заперечити, але відчув, що йому дійсно не вистачає сил.

- Ти повинна допомогти мені,- тихо сказав Марк.

- Взагалі-то, ні. Ти у міжнародному розшуку. Ти в головних новинах Сполучених Штатів та Британії. Ти ж розумієш, що мене посадять, якщо я буду тобі допомагати?

- Для того, щоб мене посадили, треба ще зловити,- ледве посміхнувся Марк.

- В такому стані це неважко зробити.- дівчина взяла з стола склянку та налила води,- Випий. Потім треба буде промити рани та обробити їх, щоб не було зараження. Я не збираюсь ховати твій труп.

- Так, звісно,- мовив Марк, беручи воду.

- Скільки разів ця "істота" наздоганяла тебе?- спитала Лена, давши зрозуміти, що не вірить маршалу.

- Тричі. Перші два рази я був не сам...

- І зараз також.- невдоволено мовила Лена.

- Мені не вдалось захиститись від неї. Якби не ти, я б вже помер.

- Я чула, що ти вбив Геррі Ріда,- мовила Лена, бажаючи змінити тему розмови.

- Він хотів вбити дівчину,- сказав Марк, будучи не дуже радим зміні теми.

- Ти вже захистив її. Всі були в безпеці і від тебе вимагалось просто заарештувати його, але ти натиснув на спуск. Ти вбив його, бо хотів зробити це.

- Я не міг заарештувати його. Геррі виявився занадто небезпечним і міг бути загрозою в майбутньому... Ти його не бачила. Тебе там не було. Це не Джон Уейн чи якийсь нікому не потрібний злочинець. Геррі виявився ідеальним. Занадто ідеальним. Я змушений був звернутись за допомогою до Тедда Данді.

- Для вирішення справи ти звернувся до іншого серійного вбивці?- здивовано спитала Лена.

- Не засуждуй мене за це. Він дав мені набагато більше інформації, ніж досвід та знання підготовки маршалів. Його треба звинувачувати у вбивствах людей, в тероризмі та інших злочинах, але він дав нам можливість впіймати злочинця і ми зробили це.

- Ти вбив його, Марку! Ти маєш ловити злочинців, а не вбивати їх.

- Вона права,- мовив чоловік, що стояв за спиною дівчини.

Марк перевів погляд на чоловіка. Він не міг повірити своїм очам.

- Ні! Цього не може бути. Ти маєш бути за гратами,- сказав Марк.

- Що відбувається?- спитала Лена у маршала, який показував рукою за спину Лени.

- Ох, друже. Ти помиляєшся.

Кілька секунд маршал дивився на його обличчя та знепритомнів.

***

Чоловік отямився. Не одразу, звісно. Спочатку, він міг рухати лише пальцями, потім, розплющив очі, а через кілька хвилин повернув контроль над всім тілом. Повернувши голову, маршал побачив красиву, чисту та охайну вітальню Лени, яку заливало проміння ранкового сонця. Тоді, він побачив саму дівчину, яка сиділа неподалік та спокійно читала книгу.

- Привіт,- тихо мовив Марк.

- Привіт,- спокійно відповіла Лена.

- Давно ти так сидиш? Тобі зовсім не обов'язково дбати про мене. Через кілька годин я піду. Просто, мені не було до кого звернутись за допомогою.