Глава 5

Марк пройшов через паспортний контроль та, оминувши групу не дуже доброзичливих людей, крокував через головний зал аеропорту. Кілька хвилин чоловік спокійно озирався навколо, доки не побачив знайоме обличчя бородатого чоловіка, з коротким волоссям. Вдягнутий в діловий костюм, чоловік із звичайним тілом підійшов до маршала.

- Ласкаво просимо в Росію,- мовив Анатолій, міцно потиснувши руку Марка.

- Давно не бачились,- посміхнувся маршал.

- Що привело тебе сюди?

Вони покинули будівлю аеропорту та, опинившись на подвір'ї, Марк зовсім не здивувався сірій депресивній погоді і старим автомобілям, що стояли неподалік від дороги.

"Добре, хоч сніг не падає."- подумав маршал.

Оглянувшись навколо, Марк зрозумів, що й дорога була в плачевному стані, як і сам аеропорт. Десь, за кілька сотень метрів, виднілись старі радянські будинки, яких було достатньо багато в пострадянському просторі. Звісно, їх поступово витісняють сучасні багатоповерхівки, але, колись, і вони стануть такими ж.

- Є певні справи,- відповів Марк, коли Анатолій повторив своє питання.

- Бачу, в тебе серйозні проблеми.

Наручний годинник Марка почав видавати звуковий сигнал. Двадцять чотири години, які в нього були, щоб втекти від американської системи щойно вийшли і тепер він у розшуку. Принаймні, поки що, лише на території Сполучених Штатів.

- Можна й так сказати...- мовив Марк, сумніваючись. Тим не менш, чоловік довіряв Анатолію, тому продовжив,- Зробив помилку в Штатах, тому зараз я тут. Наскільки я знаю, Росія не віддає злочинців.

- Це правда, але це не означає, що вони не будуть ловити тебе тут. Звісно, ти б міг скористатись допомогою російської "Братви". Тим більше, що в тебе є друг, який має немалий вплив.

- Наскільки я знаю, вам докучає Андрій Тилов,- мовив Марк,- Я допоможу позбутись від нього, в обмін на недоторканність від "Братви" та органів влади.

- Ми можемо це організувати,- задоволено мовив Анатолій,- Не можу обіцяти, але зроблю все можливе... Ходімо.

Марк сів у великий чорний позашляховик, який належав Анатолію.

- Вражає,- мовив маршал, опинившись всередині салону.

- Повір, це не найкраще, що в мене було. Новий глава "Братви" почав курс на збільшення авторитету серед місцевого населення, тому, віднедавна, ми змушені жертвувати немалі суми на благодійність.

- Видно, що тобі це не подобається.

- Народ має боятись нас, а не користуватись нашою добротою та людяністю.

- Ти змінився з часу нашої останньої зустрічі,- посміхнувся Марк.

- Так... А от ти - ні.

***

6 років тому

15 жовтня 2014р.

Кілька кілометрів від Донецька, Україна

Невеликий білий фургон їхав, розбитою від артилерійських пострілів, дорогою. Обабіч шляху, як алея, росли старі та величні дерева, але багато з них були повалені на землю в результаті людської діяльності. Тим часом, в автомобілі їхало двоє молодих чоловіків. Якщо один з них, керуючи машиною, постійно оглядався навколо, остерігаючись нападу ворога, то другий, більш молодший, спокійно сидів на пасажирському сидінні, збоку від водія, та оглядав природу. Молодого Марка дратувало, що фургон весь час трясло на вибоїнах, але він міг лише терпіти. Якщо погодився їхати розслідувати справу в зону бойових дій, то змирись з умовами.

- Нам ще далеко?- через кілька хвилин не витримав молодий маршал, який відносно недавно вступив на службу. Чоловік сказав це далеко не ідеальною, але хорошою українською, що здивувало водія.

- Ні.- відповів водій, перевівши погляд на чоловіка, а, тоді, на дорогу,- Через кілька хвилин будемо на місці... Я розумію, що, можливо, ви обдумуєте щось важливе, але ви в курсі про ситуацію, яка склалась тут?

- Конфлікт на сході України не на жарт стривожив світову спільноту... Тому так, я в курсі. Я не раз бачив статті про бої, які відбувались в цій частині країни кілька місяців тому.

- Війна не принесла сюди нічого хорошого,- сумно сказав водій, не зводячи погляду з шляху,- Колись це був ледь не найбагатший край України... Велика кількість шахм, великі міста, робочі місця, іноземні інвестиції, заробітчани з бідніших країн... Тепер все це перетворилось у руїни.

- Знаєте,- почав маршал,- в Сполучених Штатах не дуже активно говорять про це. Так, на початку, ледь не кожного дня згадували про Крим чи перші бої на сході. Коли почалось ось це новини не припиняли говорити про нову загрозу з боку Росії та порівнювали їхнього президента з Гітлером. Зараз... Зараз, правду можна дізнатись лише на низькочастотних радіоприймачах. Люди, які, скоріш за все, були емігрантами, забезпечують поширення правдивої інформації. Вони не бажають грошей, а лише бажають донести правду, на відміну від CNN, чи BBC, чи ABN, які поширюють пропаганду не гірше Радянського Союзу чи нацистської Німеччини.

- Чому ви це говорите?

- Під час розмови з вашим керівником, я побачив, що він готовий боготворити Штати. Я, в свою чергу, не хочу, щоб Голлівуд та стереотипи про хороших американців давали вам надію, що вони вам допоможуть.

- Це було б у ваших інтересах,- сказав водій.

- Але не у ваших. Якщо сюди ступить американська армія, з наказом брати активну участь у конфлікті - вашій державі кінець. Те, що відбувається тут, пошириться до самого кордону з Польщею... Я просто сподіваюсь, що мені вдасться переконати вас та чим більше людей, що не варто розраховувати ні на кого, крім себе. Тільки так ви зможете перемогти.

Водій знову глянув на маршала та, легко кивнувши, перевів погляд на дорогу. Вони проїхали ще сотню метрів, коли, на невеликому пагорбі, побачили двох озброєних солдатів з українською розміткою. Очевидно, молоді військовослужбовці щось обговорювали. Відірвавшись від розмови, один з них відкинув сигарету в сторону, чоловіки спустились з пагорба та зупинили автомобіль.

- Це воєнна зона,- мовив молодший солдат на ім'я Артем, який підійшов до дверей водія.- Вам небезпечно тут знаходитись.