Глава 4

Марк тихо сидів на лавці у парку, приклавши телефон до вуха. Тепле та свіже ранкове повітря повільно наповнювало його легені. Час від часу, коло нього проходили молоді батьки з своїми дітьми, діти з домашніми улюбленцями чи просто пристарілі люди, які, взявшись за руки, хочуть насолоджуватись прекрасними моментами такого короткого життя.

Звісно, як і багато інших людей, Марк любив спати зранку у теплому ліжку, а не ходити по холодній росі, але цього разу його плани змінились.

- Елізабет,- мовив чоловік після довгого монологу жінки,- Я знаю, що це не просто... Так, я знаю, що ти говорила з адвокатом... Так, він казав мені про умови розлучення... Слухай, ти пам'ятаєш, який у нас був договір. Всі знають про це, але чомусь встають на твій бік... Так, я хочу зустрітись та обговорити все вживу... Добре, наступного тижня... Чудово... Дякую.

Скоріше за все, жінка не почула останнього слова, бо швидко розірвала зв'язок з колишнім чоловіком.

- Добре, що ти прийшов,- швидко мовив Бен Кінг, який сів коло маршала,- Вона казала, що добре тебе знала, тому я вирішив, що треба зв'язатись з тобою. Добре, що ти отримав моє повідомлення.

- Що сталось?- холодно спитав маршал.

- Чув про Вбивцю з Грін-Рівер? Чоловік, що вбиває жінок в містечку, що неподалік від Солт-Лейк-Сіті.

- Доходили новини, але поліція заявляла, що впорається самостійно.

- Вони помиляються. Це не їхнього розміру риба. Останнім часом, він зовсім скаженів та почав вбивати через день. Буває таке, що люди зникають кілька днів підряд.

- Тоді треба більш радикальні методи... ФБР, армія...

- Проблема в тому, що після Тедда Данді рівень довіри до поліції різко знизився і губернатор штату хоче виправити ситуацію. Він не хоче визнавати, що не може впоратись з однією людиною.

- Лише два тижні тому впіймали Данді. Якщо вищі керівники визнають, що в Солт-Лейк-Сіті з'явився новий маньяк, почнеться паніка... Ми хотіли поговорити про Іміру.

- Так. Дізнавшись, що поліція не може впоратись з злочинцем, а маршали чи ФБР не дуже спішать їм на допомогу, ми вирішили взятись за цю справу.

- Нічого хорошого не варто чекати, коли за справу беруться аматори,- розчаровано сказав Марк.

- Хлопче, я займався цим ще до твого народження. Ти поняття не маєш скількох людей я встиг впіймати... Тим не менш, цього разу все пішло не по плану і злочинець викрав Іміру. Вона мала вийти на зв'язок, але цього не сталось. Я спробував простежити за ним, але марно.

- Є здогадки про його теперішнє перебування?- спитав маршал, проводячи поглядом молоду сім'ю.

- На жаль, ні. Ми лише знаємо, що він не міг виїхати за межі міста.

- Чому?

- Він ніколи цього не робив до цього.

- Ім'я, вік, близькі друзі?

- Маємо лише деяких можливих жертв та список підозрюваних.

- Це не дуже добре,- незадоволено сказав Марк, вставши з лавки.

***

Чоловік середніх років йшов погано освітленою вуличкою невеличкого містечка. Перейшовши дорогу, він зупинився коло церкви, думаючи чи варто туди йти, чи ні. Простоявши так хвилини три, чоловік рушив далі. Пройшовши красиво обкладеною стежкою кілька сотень метрів, чоловік різко завернув на подвір'я одного з багатьох будинків та зайшов всередину. Намагаючись тихо зняти взуття, чоловік вийшов на кухню, де його одразу зустрів 10-річний хлопець.

- Я так скучив за тобою,- мовив хлопчина та обняв чоловіка.

- Ми всі скучили за тобою, Геррі,- посміхнулась красива, але не молода жінка, яка вийшла на кухню, підійшла до чоловіка та поцілувала його.

- І я за вами,- посміхнувся чоловік.

Геррі Рід - 37-річний чоловік, колишній військовий, водій вантажівки. У віці двадцяти семи років почав відносини з своєю шкільною любов'ю - Ненсі Пен. В той же рік в них народився син Девід. На диво, але доволі атеїстичному містечку, чоловік часто відвідує церкву та допомагає сусідам.

- Бачу, що продукти вже закінчились,- мовив чоловік, глянувши на порожній стіл,- Піду, візьму продукти.

Чоловік пройшов коридором, відчинив старі двері та спустився старими сходами вниз. Деякий час чоловік оглядав старі банки з огірками, помідорами та іншими продуктами, а тоді повільно підійшов до зв'язаної дівчини, яка сиділа на кріслі просто в середині кімнати. Її брудне та неохайне біле волосся прикривало обличчя, але з порваного одягу, важкого дихання та кількох синців і ран, легко було здогадатись, що її не раз жорстоко били.

- Надіюсь, що тобі тут зручно,- спокійно мовив чоловік, прибравши кілька волосин з побитого обличчя жертви,- В будь-якому випадку, вибору в тебе немає. Я міг вбити тебе ще три дні тому, але вирішив залишити живою, доки пошуки тебе не закінчаться. Ти - єдина моя помилка, яка може коштувати занадто дорого. Якщо копи підійдуть до мене занадто близько, я відпущу тебе, але взамін прошу відвернути підозри від мене. Я надіюсь, що ти будеш не проти.

Швидко обернувшись, Геррі взяв банку з огірками та, піднявшись скрипучими сходами, зачинив двері.

- Я думала, що ти візьмеш більше,- мовила Ненсі, побачивши чоловіка з лише однією банкою в руці.

- Багато наших запасів вже зіпсувалось. Треба буде прибрати в підвалі. Обіцяю зробити це до суботи,- посміхнувся Геррі та ніжно поцілував дружину в щоку.

Жінка посміхнулась та повернулась до приготування. Тим часом, до кухні прийшов Девід, тримаючи в руці аркуш паперу.

- Тату, це тобі,- мовив хлопчик, передавши аркуш Геррі.

Чоловік взяв папір у руки та побачив типовий дитячий малюнок - чоловік, жінка та дитина, які тримаються за руки, стоять коло будинку та посміхаються.

- Тобі сподобалось?

- Це найкраще, що я бачив! Молодець!- мовив чоловік та, погладивши сина по голові, допоміг дружині на кухні.

Наступний день виявився дуже сонячним. Поцілувавши дружину, Геррі швидко вдягнувся та покинув помешкання. Вийшовши на вулицю, він одразу побачив усміхненого сусіда, що прибирав подвір'я.