6

Мажорів одразу забрали у сусідню залу, тож що там з ними роблять – гадки не маю, але майже впевнена, що відпустили. Хоча б на нас якийсь штраф не повісили. Та здається з супутницею мені пощастило, вона дійсно якась багатенька фіфа.

Хоча... тоді все можна просто повісити на залітну дівчину без відомої родини чи статків за плечима. Логічно? Логічно. Тому треба вибиратися.

Кілька недовгих хвилин нас розпитують щодо інциденту, все фіксують і залишають у спокої. Тея з цікавістю оглядає панораму, я ж, із сумом згадуючи недоїдене замовлення, вирішую, як привернути увагу якогось копа. Бажано одного.

Але, на щастя, й вигадувати нічого не доводиться: екземпляр, як виявляється, старший зміни, сам заходить до нас і прямує до мене. Треба ж, я ще навіть свої здібності не задіяла!

Погляд сухий, професійний і... дивно задоволений.

– Каталея Ханн? – запитує коп, перевіряючи планшет. – За вами особисто вислав приватний транспорт Сежен Баннар.

Що?! Власник архіпелага? Якого дідька?!

– Невдовзі вас заберуть, будь ласка, зачекайте...

– Я не знаю ніякого Сежена і вимагаю відпустити мене. З яких причин мене затримано? Ці багатенькі покидьки чіплялися до нас, от їх і карайте!

– На жаль, ми не можемо відпустити вас до особистого розпорядження пана Баннара.

Всередині все обривається й крижаніє. З якого дива старий олігарх висилає за мною персональний транспорт через звичайну суперечку в кафе?!

Це не Баннар. Це Алар. Або Корпорація. Хтось із них уже знає, де я, і змовився з цим Сеженом. Або ж просто вліз в систему і розпоряджається від його імені. Корпорація точно може і не таке!

Ото вже ні, я туди не полізу. Зранку я маю бути в Діжжака, інакше моє маскування почне мене труїти, а заразом виказувати усім сканерам. Кімк попереджав, що воно недовговічне, і щоб свої властивості не задіювала через нього. Я і не збиралася. Але ж довелося! Та щоб її усіх розібрало на запчастини!

Підіймаю голову, випускаючи трохи своєї природної сили. Діє! Моя емпатія просочується крізь шкіру, торкається чоловіка і починає линути у зворотньому напрямку. Від нього до мене.

Його погляд плавиться, в очах спалахує виразний, гарячий азарт. Він забуває, що я затримана – бачить лише привабливу, спокусливу дівчину, яка дивиться на нього з підкресленим захопленням і тихою покорою.

– Зачекайте... – шепочу, роблячи повільний крок уперед і не розриваючи зорового контакту. – Ви ж розумієте, що сталася якась помилка? Мені страшно. Я не хочу чекати ніякого Баннара...

Повільно підношу руку й кінчиками пальців проводжу по загартованій пластині його білосніжного комбінезона, затримуючись біля самої комірчини. Ледь відчутний, солодкий приплив емпатичного туману м'яко огортає його свідомість, підсилюючи бажання, що раптово спалахнуло в крові.

Його дихання збивається, губи ледь помітно розтуляються. Усі службові інструкції та суворі накази керівництва миттєво відлітають на задній план, розчиняючись у гарячій хвилі чистої раптової пристрасті.

– Мені потрібна ваша допомога... – майже в самі губи шепочу йому, злегка подаючись уперед і залишаючи між нами лічені сантиметри. – Ходімо туди. Тільки ви і я. Поясните мені, що робити...

Поліцейського плавить остаточно. Забувши про камери, протоколи та затриману супутницю, він жадібно ковтає повітря, хапає мене за талію і виводить із залу у невеличкий технічний хол. Обертаюсь на мить, Тея повернулася від панорамної стіни, дивиться з подивом, але не встрягає.

Двері безшумно зачиняються, поліцейський буквально втягує в бічну кімнату для персоналу. Навіть не чекає, поки стулки дверей з’їдуться – рвучко притискає мене до стіни, розпалений і переконаний у своїй легкій здобичі, нахиляється, щоб впитися в мої губи.