Довіра під замком

Розділ 2. Довіра під замком  

   Ніка зупинилася перед дверима квартири і глибоко вдихнула. Це був новий етап у її житті, без привидів минулого. Вона змусила себе повірити в це.  

   Вона вставила ключ у замок, і двері тихо відчинилися. Всередині було майже порожньо: кілька коробок, нові меблі, білий плед на дивані. Мінімалізм і простір. Життя без зайвих речей.  

   Вона пройшла на кухню, увімкнула кавоварку і сперлася ліктями на підвіконня, вдивляючись у мегаполіс. Внизу кипіло життя: люди поспішали, хтось розмовляв телефоном, пара молодих хлопців жваво щось обговорювала.  

   Її погляд зупинився на чоловікові біля сусіднього будинку. Він стояв у темному пальті, щось шукав у телефоні. Високий, зосереджений, наче заглиблений у свої думки. Випадковий перехожий, якого вона більше ніколи не побачить.  

   Вона зробила ковток гарячої кави. Колись вона вірила у романтику. Колись вона думала, що кохання — це безпека, тепло, довіра. Але Влад виявився майстром брехні.  

   Вони були разом три роки. Три роки, які здавалися справжніми. Він казав, що кохає її. Казав, що хоче провести з нею все життя. І вона вірила.  

   А потім вона побачила його з іншою. Випадково, на вулиці. Він сміявся, торкався чужої руки так, як раніше торкався її. Вона тоді не закотила скандал, не плакала. Просто пішла і викреслила його з життя.  

   З того часу вона не вірила словам. Вона знала, що вони нічого не значать.  

   Кава закінчилася. Вона кинула погляд на телефон — нагадування про зустріч у видавництві.  

   Це була її реальність. Робота, книги, йога, тиша. І жодних більше казок про «назавжди».