Тінь минулого

Розділ 1. Тінь минулого  

   Артем прокинувся від різкого звуку сирени за вікном. Він лежав нерухомо, дивлячись у стелю, намагаючись не думати. Вже минуло два роки, але він усе ще прокидався з тією ж пусткою всередині. Скільки разів він казав собі: «Життя триває», «Час лікує», «Потрібно рухатися далі»? Але це були лише слова, які нічого не змінювали.

   Він повільно підвівся і підійшов до вікна. Ранковий мегаполіс уже гудів: машини шикувалися в заторах, пішоходи поспішали переходами, офісні працівники бігли за кавою. Хтось сміявся внизу біля кав’ярні, двоє закоханих стояли на перехресті, тримаючись за руки. Колись і він був таким — живим, енергійним, закоханим. 

   Але те життя закінчилося тієї ночі.  

   Він пам’ятав усе до секунди: як вони йшли вулицею після виставки, як вона сміялася, притискаючись до нього в холодному повітрі. Потім — звук гальм, яскраве світло фар, крик. Її крик. А потім — порожнеча.  

   Він змусив себе відвернутися від вікна. Це було минуле, яке він не міг змінити. Але одне він вирішив точно — більше ніколи не дозволить собі такої прив’язаності.  

   Його телефон завібрував. Повідомлення від друга:  

   Макс: «Чувак, не скажеш, коли ти востаннє був у нормальній компанії? У нас сьогодні зустріч, ти йдеш».

   Артем відписав коротке: «Подивлюсь». Він не збирався нікуди йти, але Макс не залишить його в спокої.  

   Він машинально налив собі кави, взяв ноутбук і сів за роботу. Програмування — це те, що дозволяло відключити мозок, піти від реальності. У коді не було болю, спогадів, страху.  

   Але навіть у ньому не було порятунку.