Розділ 3

16:00

Гадаю я трохи перебрала з шампанськии, мене почало хилити у сон.

— Наші чарівні гості, ось і остання зупинка нашого експресу! — ми виглянули у вікно, це якесь місто. — Тут ви повністю поринете у казку! Ходімо за мною. — ми вийшли з вагону, холод одразу охопив нас. — Для казкового завершення історії, нам не вистачає лише одного… Балу! Ми всі йдемо на бал! — радісний гул був досить сильним.

— Я не вмію танцювати. — мій погляд зосередився на Джоні.

— Я також, не дивись на мене так, ми тут не допоможемо один одному. — я відчула розчарування. 

Нам розповіли, що у гримерці є наряди для нас на це вечір, дівчата одразу налетіли на них, я вирішила, що мені будь яка сукня підійде, вони усі були гарні. Також можна було зробити собі макіяж та зачіску. 

Залишилося декілька суконь різних кольорів, була одна рожевого кольору, оскільки мій браслет, що я витягла на початку також рожевий, я обрала її. Це була сукня з корсетом, та дуже ніжними рукавами з блискучого фатину. Довжина була трохи вище коліна. Туфлі усі були на підборах, я обрала білого кольору. 

Макіяж я не стала робити, лише розпустила волосся. Дівчата активно готувалися до балу, в той час як я сиділа на дивані і чекала початку балу.

18:00

Бальна зала була неймовірна! Скільки часу організаторам довелося витратити на ці декларації? Найбільше мене вразила ялинка, я підійшла до неї і просто розглядала її.

— Важко тебе знайти. — я поглянула на Джонатана, він був у рожевому костюмі. 

— Також обирав за кольором браслету?

— Так, і я єдиний хто так зробив. 

— Ми з тобою дійсно виглядаємо як пара. — увімкнули музику. — Давай просто робити вигляд, що ми танцюємо? 

— Це краще ніж нічого не робити. — Джон подав мені руку і я поклала свою на його і однієї рукою обійняла за шию, а він мене за талію. — Тобі личить ця сукня. — я відчула сиротинці по спині. 

— Дякую. — ми просто кружляли по колу імітуючи танець. Це було приємно, я відчувала себе якоюсь принцесою з книжок. Я навіть не зрозуміла коли припинилася музика, Джонатан був досить близько і ми майже поцілувалися. 

— Дякую усім, хто вирішив прийти сьогодні! — я відійшла від чоловіка. — Сподіваюся ви змогли насолодитися нашою подорожжю, відпочити і знайти своє кохання! — усі почали аплодувати. — Нагадаю, що бал на жаль доведеться завершити о 19:30 оскільки далі очікується заметіль і потяг не зможе поїхати. 

— У нас є ще година, щоб потанцювати. — Джонатана подав мені руку.

— Імітувати танець. — я повторила усі ті самі дій, що і в перший раз. 

Кружляти в обіймах гарного чоловіка, хіба це не чудове завершення дня? На жаль ми більше не повернулися до моменту поцілунку, хоча я б хотіла. Гадаю, що цей день з ним дійсно вразив мене. Усю подорож він піклувався про мене і жодного разу не дозволяв сумувати. 

У вказаний час ми повернулися до Полярного експресу, мої життєві сили були майже вичерпані. Після балу ми не говорили з Джоном, хоча він тримав мене за руку. Я не хочу думати, про те, що буде після повернення, але думки так і лізуть у мою голову. Я б не хотіла, щоб усе це закінчилося. Джонатан цікавий мені. 

22:00

Наш потяг прибув до центрального вокзалу у вказаний час. Ми попрощалися з організаторами і вийшли з Полярного експресу, його вогники одразу вимкнулися і він поїхав в іншу сторону. На сьогодні його робота завершена. Усі участники досі стояли на пероні і розмовляли, я не знала, що казати. 

— Що ж.. — я побачила як одна парочка поцілувалася. — Що там?

— Вони цілуються. — Джон подивився туди. — Це так мило.

— Хочеш також? 

— Що? — я не встигла зрозуміти як його губи опинилися на моїх, це був легенький чмок, але мене ніби током вдарило.

25 грудня

19:45

— Ти серйозно навіть номер йому не залишила? — я вже другий день вислуховую нотації від Лілі за те, що втекла від Джонатана. — Ти мені не подруга, йди звідси! 

— Лілі, не перегинай! — я сиділа і пила свій імбирний чай. — Я вже стільки разі пожалкувала про це, але ж якщо він моя доля, то він мене обов'язково знайдете, еге ж? 

— Ні, ні, ні! — вона вдарила мене по спині. — Я кажу, йди звідси! Побачимося на Новий рік, я якраз відійду від цієї ситуації. — вона почала пхати мене до виходу.

— Хіба не ти казала, що це моє життя і я маю робити так, як гадаю? — ми були майже біля виходу.

— Так, але це було до того, як ти втекла від такого чоловіка! — вона штовхнула мене за двері, і я впала в чиїсь обійми. 

— Вибачте! — я стала на ноги і подивилася на того, хто спіймав мене. 

— У цьому районі три дівчина на ім'я Лілі володіють кав'ярнею, але у жодної з них немає подруги на ім'я Абігейл. — я не могла повірити, що він справді тут. Він шукав мене. — Ви, як я розумію, Лілі? — брюнетка одразу опинилася біля нього і потиснула його руку. 

— Так, а ви Джонатан?

— Усе вірно. 

Я не могла повірити, що усе це дійсно відбувається. Невже моя щаслива історія тільки починається? 

ДЯКУЮ КОЖНОМУ ЗА ПРОЧИТАННЯ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ ⁠♡