Глава 1.Чернівці.
Тихий зимой вечір 1916 року. Через усе поле лунали голоси німецьких солдатів які кричали на поганій російській:-Ми кращі за вас але ви не промах. І так було кожного вечора. Сотник козачої дивізії Барбенюк разом з старшим унтер-офіцером Вороним сиділи в бліндажі у печі і роздивляючись у карту обговорювали останні події тижня.
-Ви ж бачите, що ситуація с припасами дуже критична:Сказав з гнівом сотник Барбенюк.
-Повірте я точно не винуватий в тому, що там на верху не дорахували припаси:відповів сотнику Вороний, нахмурено дивлячись на пічку.
-Ви знаєте, що минулого 1915 року мої козаки втратили більшу частину коней, і це не в бою а через те, що люди були голодні а припасів не було:Сказав з нотками гніву Барбенюк.
-Так.. 1915 був для всіх поганий не тільки для козаків, але зараз інший час і ми повинні зберігати спокій.. Австріяки замислюють щось погане:Відповів Вороний.
Після цього обидва чоловіка мовчки сиділо і у думках кожний уявляв що війні кінець і вони у себе, на рідній Україні.
Тиша була короткою, у бліндаж увійшов весь у снігу, молодий чоловік с гвинтівкою і промовив до Вороного.
-Ваше благородіє ось тільки, що вернувся разом з пластунами з ворожої території:Набираючи повітря у рот сказав чоловік.
Повернувшись до чоловіка Вороний запитав:-Ну як там? Що у них за плани на нас?
-Хочу сказати, що Австрійський солдат якого ми взяли і почали розпитувати розказав нам дуже багато чого.
-Говори уже:С підвищеним голосом сказав Барбенюк.
Чоловік доповів Барбенюку і Вороному, що противник стягує артилерію і не просто а тяжку, тому треба готуватися до обстрілу. Згодом він додав, що місцеві капітани не здадуть позицію у Чернівцях так як в їх планах немає бути відступу а навіть наоборот сильна атака.
Після цих слів Вороний покликав свого помічника який чекав на холоді у бліндажа. Помічник вмить забіг до бліндажа і с питанням:-Що трапилось!?.. запитав у всіх.
-Павле пусти телеграму командуванню, що ворог стягує під Чернівці важку артилерію і відступати у разі небезпеки не буде. І додай, що ми тут уже третій день чекаємо припасів.
Помічник кивнувши головою в знак зрозумілості побіг посилати телеграму.
Згодом пластун разом з сотником покинули бліндаж і розійшлись в різні сторони а Вороний сидів за столом і просив Бога, щоб той закінчив війну.
Телеграма успішно дійшла до командування і вони як скоріше підтянули військову силу разом з припасами до Черкас.
З часом успішні атаки до 1917 року на Австрійців перекинуло армію Барбенюка і Вороного майже під самий Львів. І під Львовом всі дізналися, що сталося у Росії і, що зараз на Україні.