3

Прийшла тепла осінь, справжнє «бабине літо». Саме тоді я почала замислюватися:  що ж нам робити після нашого «полуничного» успіху? 

Мої рідні не могли мені допомагати так, як влітку. В онуків вже почалося шкільне життя. 

Василь зовсім зосередився на навчанні. Одинадцятий клас – це, звичайно ж, дуже серйозно, але набагато серйозніше було почуття його до Зої Василівни, або Заї, як її діти називали. Вона не давала ніякого приводу хлопцю, з цього боку до неї претензій не було. 

Та ще її дочка Оленка, ровесниця моєї онуки Оленки. Дівчинка закохалася першим палким коханням, Василько для неї був неначе лицар, що врятував її улюбленого кота Мурчика від злого сільського пса. Хоча, насправді, це треба було песика рятувати від котика. 

Новий класний керівник з'явився в нашій школі та в нашому селищі теж завдяки «полуничному літу». Точніше тій же самій групі, де ми починали торгувати. 

Зоя була в скрутному становищі, вони з дочкою жили окремо від чоловіка. Вона продавала дуже дешево свої кімнатні квіти, завдяки чому й познайомилася з Світланою.

 При зустрічі, Світлана запропонувала їй посаду вчителя англійської мови, класного керівника з переїздом до нашого села, в службову квартиру. З примхливою дочкою та котом. Й ще Зоя здала в оренду свою харківську квартиру.

Жінка прийняла авантюрне, проте вірне рішення. Та й дочка її дуже змінилася в нас. Не пізнати ту пихату панянку, що довелося перевиховуватувати моїй Оленці.

Зоя була відмінним викладачем, хоча й мала небагато досвіду класного керівництва. Може, саме цим пояснити можна її «сліпоту» щодо першого почуття до неї Василя. Та невзаємного першого кохання її дочки до мого онука. 

Дівчинка намагалася завлікти хлопця смачними яблучними пирогами з кавою, але даремно. В цьому віку така тактика не спрацьовує.

На випускному весь цей віковий трикутник виріс в крнфлікт, підігрітий першим сп'янінням Василя. Він поліз із п'яними залицяннями до Заї, добре, що наодинці. Та йому майже делікатно відмовила. Хлопець був розлючений! А тут невчасно під роздачу попала дочка класного керівника, яка полізла до Василька зі своїми почуттями….

Дякуючи батькам випускників, все скінчилося майже добре. Оленка в сльозах вибігла з кафе. 

Світлана, мати Василя та завуч школи, наздогнала дівчинку, та привела її до мене. Всю ніч, що залишилася я наливала їй міцний чай, та вислуховувала дівочі секрети крізь сльози. 

Василь вранці прокинувся в домі своєї однокласниці, точніше в ліжку її матері. Чи було там щось між ними, історія не знає. Думаю: не було. Занадто багато хлопець випив. 

Ця історія мала ще один гарний наслідок – Василь зараз майже не п'є, тільки пиво та трохи вина. Так «допомогло» жорстоке  похмілля того ранку.

Ось так і склалося, що я залишилася фактично сама з полуницею своєю.

Василю та Світлані було не до неї. Онучка, звичайно ж, допомагала, але більш уваги приділяла своїм кімнатних рослинам, що вона вирощувала на продаж. 

Тоді й з'явився інтернет магазин «Полуничне літо»! Василь розробив сайт, я керувала вирощуванням та продажем ягід. Онука продавала там свої та мої квіти.

Одного разу до мене прийшла сусідка щоб позичити грошей. В селищі, звичайно ж помітили наш фінансовий успіх.

Я позичила їй невелику суму грошей, але з тим , щоб віддала їх, працюючи на мене. Тобто “не рибку, а вудку”. Тепер  сусідка працювала на моїй полуничній ділянці за зарплату. А в мене з’явився вільний час на теплиці. 

Коли похолоднішало, ми всі кущики пересадили до тіплиць. Там вже працювали 3 сусідки. Я намагалася зробити так, щоб мені не заздрили, а були вдячні за можливість заробити. 

Також ми вирішили вирощувати та продавати роззаду овочів. І саме такі спеціалісти знайшлися знову ж серед моїх односельців. 

Вони вирощували в великих кількостях кущики помідорів, перців та інше спочатку в себе вдома, а потім в окремому приміщенні. Охоче купували їх не тільки дачники-городники, а й власники теплиць.

Також моя приятелька, колишня вчителька біології, вирішила зтворити розплідник сортових садових квітів. Ось тільки в своїх ”зелених друзях” вона розумілася краще, ніж в підводних каменях бізнесу. Не дивно, що швидко збанкрутувала. 

Я викупила цей розплідник в неї, призначила подругу керівником виробництва, а сама стала вести її документацію, та підрегулювала ціни.

Майже одночасно з відкриттям інтернет магазину ми вирішили відкрити звичайний магазин в нашому селищі. Нам несподівано прсміхнулася вдача, чи може янгол-охоронець десь там на небі підключив свої зв'язки? Щиро дякуємо за це! 

Спочатку я підібрали приміщення в самому центрі селища, біля парку. Дітям теж сподобався цей будиночок. 

Але було одне «але». Неприємно це згадувати, але крім грошей за будівлю та інших офіційних платежів, місцеві чиновники хотіли ще досить велику додаткову суму собі в кишеню. Я була в розпачі. Онуки мене намагалися заспокоїти.

У Світлани почався тоді роман з хрещеним батьком Василя, колишнім найкращим другом першого чоловіка. Вони посварилися через розлучення Світлани та Олексія. Точніше через те, як непорядно поводився батько моїх онуків. 

Михайло Михайлович, або Міх Міх, як його влучно прозвали Оленка був не чоловіком, а мрією! Надійний, як сейф в швейцарському банку. Та ще й кохав Світланку багато років. Моя донька просто розквітла поруч з ним. Я щиро за них раділа. Та й онуки були не проти.

Ще Михайло хотів мені допомогти з приміщенням до магазину. Але вийшло так, що владналося все набагато простіше. 

Я вже пригадувала про купівлю мною колишнього розплідника садових рослин? Так разом з ним ми отримали й невеликий магазинчик в найвигіднішому місті для торгівлі – біля зупинки маршрутки. 

Це було зручно не лише для мешканців селища, але й для харків'ян, що могли дуже швидко доїхати до нас. Й, найголовніше, одразу ж нас знайти! 

Замовлення, оформленні через інтернет магазин, забрати можна було в новому магазині. Також пригадати наш досвід дбайливого пакування рослин, інших товарів та відправлення їх клієнтам через транспортні перевезення.