1

Почалося все більш ніж сім років тому, коли тіж самі Василь та Оленка вирішили подарувати на день народження своїй матері, Світлані, моїй єдиній дочці, кімнатну рослину. 

 Василь на той час вже встиг заробити свої перші гроші. Він тоді тільки закінчив десятий клас і, нарешті, вирішив, що хоче працювати в сфері IT технологій. 

Відверто кажучи, це не дивно, він тоді ледь примирився з матір'ю. Все ніяк для себе не міг вирішити, хто з батьків більш винуватий в розлученні. 

Світлані з Олексієм, її колишнім чоловіком, допомогли розлучитися свекруха та свекр. Точніше, сама свекруха. Все їй моя дочка не до вподоби була. Чомусь в її очах скромна вчителька математики та фізики з передмістя була неварта її дорогоцінного сина. «Селючкою» ця пихата пані вважала доньку колишнього військового та вчительки. Диви, чи не «цаца»!

Василь тоді хотів швидко грошей заробити, щоб найскоріше набути незалежність від батьків. Всю зиму та весну тоді вивчав основи програмування. Вивчив самостійно набагато більше, ніж викладали на приватних курсах. Тож зекономив матері чимало грошей. 

Світлана прийняла вірне рішення. На ті кошти, що Василько не витратив на курси (міг і набагато гірше ними скористатись, наприклад, цигарок накупити), придбати йому модний телефон, чи то «смартфон». Так хлопця заохотили піклуватися про своє майбутнє. Хоча, цей смартфон був не дешевше тих курсів. 

Чому це я так довго пригадую? Звісно ж, не тому, що в мене негаразди з пам'яттю, як в деяких літніх людей. Просто я розповідаю про початок нашого «полуничного літа! А в кого вже терпець закінчився, то я нікого затримувати не маю наміру!

Так ось. Василько вирішив заробити гроші, щоб вистачило ще й на орхідею, на подарунок матусі. Вони тоді лише почали налагоджувати відносини після майже півтора року сварок. Він заробив, друкуючи студентські та шкільні роботи, бо навчився це швидко робити, вивчаючи програмування. 

Моя онука Оленка, що на чотири роки від нього молодша, вирішила подарувати матері фіалку. Вони виглядають не гірше розкішних квітів,  та й коштують набагато менше. Але ж грошей своїх не вистачало  й на це!

Й непосидько Оленка вирішила цю ділему досить оригінально.

Я думаю, ви користуєтесь принаймні однією соціальною мережею. Й мали нагоду бачити там цілу купу громадян, бажаючих щось продати, купити або обміняти. Деякі з них, напевно, вже заморочили вам та іншим голову своєю нав'язливістю.

Так і Оленка знайшла групу, що була присвячена продажу, купівлі та обміну товарами рослинництва.  Ще й надибала там жіночку з Харкова, міста неподалік від нашого селища, що погодилася на обмін своєї фіалки при зустрічі. Але питання було в тому, що ж запропонувати харків'янці замість її фіалки?

Оленка не вигадала нічого кращого, як викопати в матері на городі декілька кущиків полуниці.

На цьому етапі Василь вирішив втрутитися в «безпредєл» сестри. Разом з нею поїхав на зустріч до Харкова, щоб перевірити, чи не з аферисткою вони зв'язалися? 

Все добре скінчилося, й горді собою діти подарували матусі свої квіти: орхідею - від Василя, та фіалку – від Оленки. 

Після заслужених захоплень красою нових «домашніх улюбленців», настав час поцікавитися джерелом коштів дітей. Якщо з онуком моїм все було зрозуміло – друкував, не покладаючи рук за студентів-ледарів, то з онукою було набагато цікавіше.

Звичайно ж, вона могла вигадати, що позичила в брата кошти на квіточку, але це було їй не властиво. Тож вона вирішила «відкрити карти», як то кажуть. 

В мене, як і в Світлани, був шок від такої жвавої літньої діяльності дітей. Донька знову звинуватила себе в тому, що не приділяє їм достатньо уваги.

Тільки рік тому вона стала заступником директора школи з навчальної роботи. Роботи було багато й на канікулах, відпустка в неї ще попереду була.

Після виходу на пенсію, я працювала бухгалтером, вела документацію деяких фірм моїх знайомих. Й все це не виходячи з дому, зауважте! Тож мене деякий час непокоїли думки про робітників податкової служби, що приходять по мою наївну онуку. 

На щастя, обійшлося. 

А через декілька тижнів ця історія отримала неабияке продовження.