Розділ 68. Бенкет, або Як усі веселилися

Бенкет розпочався одразу після церемонії. 

Велика зала замку Вогнеземії була прикрашена червоними стрічками (які Елларіель нарешті знайшла в сусідньому місті), квітами (які виростили за допомогою магії Мorganи, бо за два тижні неможливо виростити квіти природним шляхом) та свічками (які замінили драконяче полум'я, бо від нього було занадто жарко).

Столи були накриті білими скатертинами, на них стояли страви: м'ясо (різних сортів, бо Глиммер наполягав), салати (які привезла Елларіель, бо вважала, що без них не обійтися), фрукти (які Ліріель попросила, бо любила яблука), та вино (яке привезла Клариса, бо без нього вона не могла).

Гостей було близько п'ятдесяти: родичі Ліріель (майже всі), наречені, які програли (вони вирішили залишитися, бо було цікаво), слуги (які отримали вихідний і тепер сиділи за окремим столом), гоблін Крикс, Сер Річард (який нарешті виспався і виглядав майже щасливим), Глиммер (який стояв біля столу й контролював подачу страв) та, звісно, самі молодята - Ліріель у срібній сукні та Воргот, зменшений до розмірів коня, щоб не займати половину зали.

- Я ніколи не був на власному весіллі, - сказав Воргот, оглядаючи залу.

- Я теж, - відповіла Ліріель. - Але, здається, це нормально.

- Твоя мама виглядає задоволеною.

- Вона завжди задоволена, коли все робиться по-її.

- Але ти зробила по-своєму.

- Я навчилася. Двадцять років тренувань.

Вони посміхнулися одне одному.

***

Ліаннор, батько Ліріель, підвівся зі свого місця, тримаючи в руці келих. Він виглядав схвильованим, але щасливим. Його руки тремтіли, але він намагався тримати їх спокійно.

- Шановні гості! - почав він голосно, щоб усі почули. - Я хочу сказати кілька слів про свою доньку, Ліріель.

У залі стало тихо. Навіть Грунда перестала жувати.

- Коли вона народилася, я думав, що це найщасливіший день у моєму житті. І я мав рацію. Але я не знав, що вона стане такою... такою... - він замовк, підбираючи слова. - Такою, якою вона є. Вона завжди була особливою. Вона завжди говорила те, що думала. Вона завжди робила те, що хотіла. І це робило її складною. Але це також робило її сильною.

Ліріель почервоніла. Вона не звикла до компліментів від батька.

- Коли ми дізналися, що вона їде на відбір, ми були... здивовані. А коли вона перемогла, ми були в шоці. Але тепер, дивлячись на неї, я розумію, що це було її призначення. Вона знайшла того, хто її розуміє. Вона знайшла того, хто її любить. І я, як батько, можу бути тільки щасливим.

Він підняв келих.

- За Ліріель та Воргота! Нехай їхнє життя буде довгим, щасливим і повним яблук!

- За молодих! - підхопили гості.

Всі випили. Ліріель відчула, як сльози навертаються на очі, але втримала їх.

- Дякую, тату, - сказала вона тихо.

- Будь щаслива, донько, - відповів він.

***

Елларіель, мати Ліріель, підвелася слідом за чоловіком. Вона виглядала елегантною в своїй блакитній сукні, але в її очах горів вогонь, який знали всі, хто з нею стикався.

- Я хочу сказати кілька слів, - почала вона. - Я мама нареченої. І я хочу подякувати всім, хто допомагав у підготовці до весілля. Особливо слугам. Вони були чудовими.

Слуги за столом перезирнулися. Вони не вірили своїм вухам.

- Але також я хочу сказати, що весілля могло бути кращим, - продовжила Елларіель. - Я хотіла більше квітів. І більше червоних стрічок. І менше м'яса, але це вже інше.

- Мамо, - втрутилася Ліріель. - Зараз не час для критики.

- Я не критикую. Я просто констатую факт. Але я все одно щаслива, бо моя донька вийшла за чудового дракона.

Вона підняла келих.

- За молодих!

- За молодих! - підхопили гості, але вже менш голосно.

Ліріель зітхнула й відкусила яблуко.

- Вона не зміниться, - сказала вона Ворготові.

- Я помітив, - відповів дракон. - Але це робить її милою.

- Милою? Вона - кошмар!

- Але милою.

Ліріель засміялася.

***

Грунда, яка досі сиділа за своїм столом і їла, раптом підвелася й голосно заявила:

- А давайте влаштуємо конкурс! Хто більше з'їсть!

Гості зашуміли. Дехто підтримав ідею, дехто засміявся.

- Який конкурс? - спитав Сер Річард, який сидів поруч.

- Поїдання м'яса! - вигукнула Грунда. - Хто з'їсть більше за п'ять хвилин!

- Це ж весілля, а не ярмарок! - обурилася Елларіель.

- Весілля - це свято! А свято без їжі - не свято!

- Але ж ми тільки що їли!

- То що? Я завжди голодна!

Грунда вийшла в центр зали й подивилася на гостей.

- Хто хоче змагатися?

Ніхто не визвався. Тоді вона подивилася на Глиммера.

- Гноме, ти!

- Я? - здивувався Глиммер. - Я ж кухар! Я не можу змагатися!

- Ти вмієш готувати, значить, вмієш і їсти!

- Але...

- Ніяких «але»! Давай сюди!

Глиммер неохоче вийшов до неї.

- Правила прості, - сказала Грунда. - Ти і я. П'ять хвилин. Хто з'їсть більше шматків м'яса - той переміг.

- А що переможець отримає? - спитав Глиммер.

- Повагу! І мою дружбу! А це багато!

Глиммер зітхнув і кивнув.

Почався конкурс. Грунда їла швидко, майже не жуючи. Глиммер намагався не відставати, але йому було важко.

- Давай! - кричали гості. - Давай, гноме! Не здавайся!

За п'ять хвилин Грунда з'їла двадцять шматків м'яса. Глиммер - дванадцять.

- Я перемогла! - вигукнула Грунда.

- Вітаю, - сказав Глиммер, витираючи рот. - Ти сильна суперниця.

- Ти теж непоганий! - Грунда поплескала його по плечу так, що він мало не впав. - Якщо захочеш навчитися їсти швидше - звертайся!

- Дякую, - сказав Глиммер, усміхаючись. - Я подумаю.

Моргана Темна, яка досі сиділа зі своїм зеленим котом, раптом вирішила розважити гостей.

- А я покажу вам магічне шоу! - оголосила вона.

- Яке шоу? - спитала Розалінда.

- Я перетворю цей стіл на жабу!

- Навіщо? - здивувалася Елеонора.

- Для розваги!

Моргана підійшла до столу, підняла руки й почала читати заклинання. Кіт на її плечах замуркотів. Зала завмерла.