Розділ 61. Ранок після перемоги, або Перший день нового життя

Ліріель прокинулася в своїй кімнаті замку Вогнеземії з дивним відчуттям. Вона не могла зрозуміти, чому їй так спокійно. Зазвичай вона прокидалася з думкою: «Кого сьогодні образити?» або «Як уникнути сімейної вечері?» Але сьогодні... сьогодні вона просто лежала й дивилася на стелю, і їй було добре.

— Я виграла, — сказала вона сама до себе. — Я виходжу за дракона. Я більше не повернуся додому. Я вільна.

Вона посміхнулася, потягнулася й сіла на ліжку. За вікном сонце піднімалося над горами, заливаючи кімнату золотавим світлом. Десь у печері дракон хропів — голосно, але не лякаюче, а майже затишно.

— Він хропе, — сказала Ліріель. — Як звичайний чоловік. Тільки голосніше.

Вона взяла яблуко з кошика (батьки привезли нові, поки вона спала) і відкусила. Кисле. Хрустке. Ідеальне.

— Сьогодні починається нове життя, — сказала вона. — І я не знаю, що воно принесе. Але я готова.

Вона встала, вмилася, одяглася й вийшла з кімнати.

II. Дракон, який намагається бути чемним

Воргот-Лютовогненний прокинувся в печері від того, що хтось стукав у вхід. Не сильно, але наполегливо.

— Хто там? — гаркнув він, випускаючи кільце диму.

— Це я, — почувся голос Ліріель. — Я принесла тобі сніданок.

Дракон завмер. Сніданок? Йому? Від неї? Це було так несподівано, що він не знав, як реагувати.

— Заходь, — сказав він, намагаючись виглядати спокійним.

Ліріель зайшла в печеру. У руках вона тримала тацю з м'ясом, хлібом і чайником чаю.

— Я не знаю, що ти любиш на сніданок, — сказала вона. — Але вирішила принести трохи всього.

— Ти... ти принесла мені сніданок? — здивувався Воргот.

— Так. Це називається «турбота». Чув про таке?

— Чув. Але ніхто ніколи не приносив мені сніданок.

— Тоді це перший раз.

Вона поставила тацю перед ним. Воргот подивився на м'ясо, на хліб, на чай. Він не знав, що робити.

— Дякую, — сказав він нарешті.

— Будь ласка.

Вони стояли мовчки. Ліріель дивилася на дракона, дракон дивився на неї. Було трохи ніяково.

— Сідай, — сказав Воргот, показуючи на купу золота. — Тут зручно.

Ліріель сіла на золото. Воно було твердим, але теплим.

— Твоя печера... затишна, — сказала вона. — Трохи темна, але затишна.

— Я можу зробити світліше, — сказав Воргот і видихнув невелике полум'я. Кілька факелів на стінах спалахнули.

— Тепер краще.

Вони почали снідати разом. Воргот їв м'ясо, Ліріель — яблуко.

— Я ніколи не снідав з кимось, — сказав Воргот.

— А я ніколи не снідала з драконом.

— Як тобі?

— Дивно. Але приємно.

— Мені теж.

Вони посміхнулися одне одному.