Розділ 60. Вечеря, яку ніхто не забуде

Вечеря проходила у Великій залі. Стіл був накритий на шістьох: Ліріель, Воргот (який зменшився до розмірів коня, щоб поміститися за столом), Ліаннор, Елларіель, Ліоріель і Сер Річард (якого запросили як свідка, хоча він хотів тільки спати).

— Пане драконе, — почав Ліаннор, піднімаючи келих. — Дозвольте сказати кілька слів.

— Говоріть, — сказав Воргот, який тримав у лапі виделку (йому було незручно, але він намагався).

— Ми дуже раді, що наша донька знайшла вас. Вона... нелегка людина. Але ви, здається, здатні її витримати.

— Вона не потребує, щоб її витримували, — сказав Воргот. — Вона потребує, щоб її розуміли.

— Розуміли? — здивувалася Елларіель. — Але ж її неможливо зрозуміти!

— Можливо, — сказала Ліріель, відкушуючи яблуко. — Але дракон намагається. І це більше, ніж ви робили за сто двадцять років.

Ліаннор почервонів. Елларіель опустила очі. Ліоріель, який досі мовчав, вирішив втрутитися.

— Сестро, — сказав він. — Ти завжди була нестерпною. Але зараз ти стала ще гіршою.

— Я стала чесною, — відповіла Ліріель. — Це різні речі.

— Ти ображаєш нас.

— Я говорю правду. Якщо правда ображає — це ваша проблема.

Воргот засміявся.

— Твоя сестра чудова, — сказав він Ліоріелю. — Вона не бреше. Я люблю це.

— Ви любите, коли вас ображають? — здивувався Ліоріель.

— Я люблю чесність.

— Але вона нечесна! Вона саркастична!

— Сарказм — це форма чесності. Просто більш гостра.

Ліоріель хотів відповісти, але не знав як. Він зітхнув і відпив вина.

Елларіель, яка досі мовчала, раптом заговорила:

— Пане драконе, а ви знаєте, що Ліріель вигнали з академії?

— Знаю, — відповів Воргот. — І я пишаюся нею.

— Пишаєтеся? Але ж це ганьба!

— Це її вибір. Вона не хотіла жити за чужими правилами. Це робить її сильною.

Елларіель закрила рота. Вона не знала, що на це відповісти.

Ліаннор вирішив змінити тему.

— Пане драконе, — сказав він. — А які у вас плани на весілля?

— Весілля буде через місяць, — сказав Воргот. — У печері.

— У печері? — здивувалася Елларіель. — Але це ж не романтично!

— Дракони живуть у печерах. Це романтично для нас.

— Але гості! Де вони будуть сидіти?

— На камінні.

— На камінні? Це ж незручно!

— Драконам зручно. А гості можуть принести свої подушки.

Ліаннор та Елларіель перезирнулися. Вони не були впевнені, що це жарт.

VI. Після вечері, або Родина в шоці

Вечеря закінчилася. Родина Ліріель стояла біля виходу з замку, збираючись їхати додому. Вони виглядали виснаженими, але задоволеними.

— Він... дивний, — сказав Ліаннор.

— Він дракон, — відповіла Ліріель. — Вони всі дивні.

— Але він тебе любить. Це видно.

— Він мене розуміє. Це важливіше.

— І ми тебе розуміємо, — сказала Елларіель.

— Ні, — сказала Ліріель. — Ви не розумієте. Ви просто терпите. А він — розуміє. І це різниця.

Елларіель хотіла заперечити, але не знала як. Вона обійняла доньку й прошепотіла:

— Ми пишаємося тобою.

— Я знаю, — відповіла Ліріель. — І це дивно.

Вони засміялися. Навіть Ліоріель посміхнувся.

— Ти вийшла за дракона, — сказав він. — Це найкраще, що ти могла зробити.

— Я знаю, — відповіла Ліріель. — Тому я й зробила це.

Вони сіли в карету й поїхали. Ліріель стояла на порозі замку й дивилася їм услід.

— Твоя родина... особлива, — сказав Воргот, підходячи до неї.

— Знаю. Тому я й вирішила стати твоєю дружиною.

— Ти не шкодуєш?

— Ні. А ти?

— Я теж. Ти моя найкраща пригода.

— А ти — моя найкраща помилка.

Він засміявся. Вона засміялася.

І вони зайшли в печеру, тримаючись за лапи.