Розділ 57. Вторгнення, яке ніхто не чекав

Двері кухні відчинилися з таким гуркотом, що всі здригнулися. На порозі стояв Фіндор — слуга, якого Ліріель відправила з листом... ні, зачекайте. Вона ж не відправляла ніякого листа. Вона тільки-но перемогла. Вона навіть не встигла подумати про те, щоб написати додому.

То чому Фіндор стояв на порозі, червоний, захеканий і тремтячий, мов осиковий лист?

— Пане драконе! — вигукнув Фіндор, звертаючись до Воргота. — Там... там...

— Що там? — спитав Воргот, насторожившись.

— Там приїхали... родичі Ліріель!

У кухні запала тиша. Така тиша, що було чуно, як у кутку Моргана кіт муркотить, а Меріель жує рибу.

— Що? — перепитав дракон.

— Родичі Ліріель! — повторив Фіндор. — Батьки! І брат! Вони приїхали знайомитися з вами, пане! Вони кажуть, що хочуть побачити свого зятя!

Воргот завмер. Його паща відкрилася. Його очі витріщилися. Він дивився на Фіндора так, ніби той щойно повідомив, що небо впало на землю.

— Мої... мої батьки? — перепитала Ліріель. Її голос звучав так, ніби вона задихалася. — Але я... я не писала їм! Я не відправляла листа! Я навіть не встигла!

— Вони не чекали листа, пані, — сказав Фіндор. — Вони сказали, що «не могли більше терпіти невідомість» і вирішили приїхати самі. Вони вже в замку. Вони просять провести їх до вас.

Ліріель зблідла. Вперше в житті вона зблідла. Її обличчя стало білим, мов папір. Яблуко, яке вона тримала в руці, випало й покотилося по підлозі.

— Ні, — сказала вона. — Тільки не це. Тільки не зараз.

— Хто? — спитав Воргот, який досі не міг прийти до тями. — Хто приїхав?

— Ліаннор та Елларіель Світлолисті, пане! І їхній син, Ліоріель!

— Брат, — прошепотіла Ліріель. — Мій брат. Той, кого я називала «головною помилкою природи після комара». Він теж приїхав. Ідеально. Просто ідеально.

Воргот повернувся до неї. Його величезні очі дивилися з непідробним подивом.

— Ти не казала, що в тебе є брат.

— Ти не питав.

— Але ж вони приїхали! Зараз! Сюди!

— Я бачу.

— Що мені робити?

— Не знаю. Я сама в шоці.

Сер Річард, який уже май уявляв свою постіль, тепер стояв блідий, мов стіна.

— Пане драконе, — сказав він тремтячим голосом. — Можливо, варто перенести знайомство на завтра? Ви втомилися, наречені втомилися, всі втомилися...

— Ні, — сказав Воргот. — Вони приїхали. Вони хочуть познайомитися. Я не можу відмовити. Це буде неввічливо.

— Але ж ви дракон! Ви можете бути неввічливим!

— Дракони теж мають правила. Особливо коли мова йде про родичів нареченої.

Ліріель зробила глибокий вдих. Потім ще один. Потім схопила яблуко, яке впало на підлогу, витерла його об сукню й відкусила.

— Гаразд, — сказала вона. — Нехай заходять. Якщо вони хочуть познайомитися — нехай познайомляться. Але я попереджаю: якщо мій брат скаже щось дурне, я особисто його вижену.

— Це ж твій брат, — сказав Воргот.

— Саме тому я його вижену. Я знаю, що він здатен сказати.