Розділ 55. Дегустація, або Дракон їсть

Через дві години всі страви були готові. Сер Річард запросив дракона. Воргот виліз із печери, пройшов через замок (ледве вмістившись у коридорах) і зайшов на кухню.

Він подивився на наречених. На їхні бліді обличчя. На їхні тремтячі руки. На їхні страви.

— Почнемо, — сказав він.

Спочатку він спробував страву Елеонори та Розалінди. Це був салат. Дракон подивився на нього довго, потім спитав:

— Це... салат?

— Так, пане драконе, — відповіла Елеонора тремтячим голосом.

— Я не їм салат. Я їм м'ясо.

Він відсунув тарілку. Елеонора заплакала. Розалінда обійняла її.

— Ми програли, — прошепотіла вона.

— Знаю.

Вони вийшли з кухні, тримаючись за руки.

Потім він спробував м'ясо Мorganи. Воно світилося червоним.

— Це магія? — спитав дракон.

— Так, пане. Це зілля кохання.

— Я не їм магію. Вона псує смак.

Він відсунув тарілку. Мorgana зітхнула.

— Хоча б спробували, — сказала вона.

— Я спробував. Воно світиться. У мене в животі буде святковий салют.

— Це було б красиво.

— Але не смачно.

Мorgana вийшла, несучи на плечах кота, який світився зеленим.

Потім він спробував страву Меріель. Це була риба. Сира.

— Риба? — спитав дракон.

— Риба, — відповіла русалка. — Свіжа.

— Я не їм рибу. Вона пахне.

— Вона корисна.

— Користь — це не смак.

Він відсунув тарілку. Меріель образилася.

— Ви навіть не спробували!

— Я відчув запах. Мені достатньо.

Меріель вийшла, несучи рибу в руках.

Потім він спробував м'ясо Грунди. Воно було величезним, соковитим, з хрусткою шкіркою.

— Добре, — сказав він, відкушуючи шматок. — Справді добре. Але трохи пересолене.

— Вибачте, пане, — сказала Грунда. — Я люблю сіль.

— Нічого. Їсти можна.

Він з'їв шматок. Грунда посміхнулася.

— Якщо не виграю, принаймні нагодую дракона, — сказала вона.

— Ти вже нагодувала. Дякую.

Потім він спробував страву Клариси. М'ясо у вині було темним, ароматним, трохи п'янким.

— Вино? — спитав дракон.

— Для смаку, — відповіла Клариса.

Він спробував. Смак був незвичним, але цікавим.

— Не погано, — сказав він. — Але алкоголь відчувається.

— Це робить страву дорослою.

— Дракони не п'ють. Але їсти можна.

Він з'їв ще шматок. Клариса задоволено кивнула.

Нарешті він підійшов до Ліріель.

Вона стояла спокійна, тримаючи в руці тарілку.

— Ваша черга, ельфійко, — сказав дракон.

— Смачного, пане драконе.

Він узяв шматок м'яса, понюхав. Пахло димком і яблуками.

— Яблуко? — спитав він.

— Яблуко, — підтвердила Ліріель. — Кисле. Червоний.

— Дракони не їдять яблук.

— Цей буде.

Він поклав м'ясо в рот. Смак був ідеальним. Смаженим, з кров'ю, без зайвих спецій. Але з легкою кислинкою, яка відтіняла м'ясо й робила його свіжим.

— Це... це чудово, — сказав він. — Хто вас навчив?

— Я навчилася сама. За одну ніч.

— За одну ніч? Це неможливо.

— А я можлива.

Воргот подивився на неї довго. Потім на інших наречених. Потім на журі.

— Я зробив вибір, — сказав він.

— Вже? — здивувався Сер Річард. — Але ж ми не підрахували бали...

— Бали не потрібні. Я знаю, хто переміг.

Він повернувся до Ліріель.

— Ви станете моєю дружиною.

IX. Післямова, або Як все закінчилося

Ліріель не повірила своїм вухам.

— Що? — перепитала вона.

— Ви виграли, — повторив дракон. — Ваша страва найкраща. Ваші відповіді найкращі. Ваш характер найкращий. Ви станете моєю дружиною.

Наречені замовкли. Елеонора, яка вже вийшла, але повернулася, щоб почути результат, заплакала. Розалінда її обійняла. Мorgana зітхнула й поплескала кота. Меріель з'їла свою рибу (вона встигла). Грунда потиснула плечима й пішла їсти своє м'ясо. Клариса випила залишки вина.

Ліріель стояла, тримаючи тарілку, й не знала, що сказати.

— А ви не проти, що я ношу срібну сукню? — спитала вона.

— Я не проти.

— А що я їм яблука?

— Я теж їм яблука. Кислі.

— А що я саркастична?

— Я люблю сарказм.

— А що я...

— Досить, — перебив дракон. — Ви ідеальна. Для мене.

Він нахилив голову. Ліріель простягнула руку й торкнулася його луски.

— Домовилися, — сказала вона.