Розділ 54. Принцеси, або Катастрофа, яка тільки починається

Елеонора та Розалінда зайшли на кухню першими. Вони виглядали так, ніби готувалися до власних похоронів: бліді, з синіми колами під очима, в однакових фартухах (які пошили собі вночі, бо думали, що це допоможе).

- Ми готові, - сказала Елеонора, хоча її голос тремтів.

- Ми тренувалися всю ніч, - додала Розалінда. - Ми не спали.

- І що ви навчилися готувати? - спитав Глиммер, який стояв біля своєї плити й спостерігав.

- Ми навчилися не підпалювати кухню, - відповіла Елеонора. - Це вже перемога.

Глиммер зітхнув.

- Гаразд. Починайте. У вас дві години.

Елеонора взяла ножа. Ніж випав у неї з рук і впав на підлогу.

- Я не можу, - прошепотіла вона. - У мене тремтять руки.

- Тримай, - сказала Розалінда, подаючи їй другий ніж.

Другий ніж теж випав.

- Може, варто різати руками? - припустила Елеонора.

- М'ясо руками не ріжуть.

- А чому?

- Бо воно не ріжеться.

Вони засперечалися, але потім вирішили взяти третій ніж - найбільший, який ледь вміщувався в руці. Елеонора замахнулася, вдарила по м'ясу, і м'ясо відлетіло на підлогу.

- Я не вмію, - сказала вона, і сльози покотилися з очей.

- Вмієш, - сказала Розалінда. - Ти просто хвилюєшся.

- Я не хвилююся. Я панікую.

Вони обійнялися й заплакали разом.

Глиммер подивився на них, похитав головою й подумав: «Вони не приготують навіть бутерброда. Але принаймні вони не підпалять кухню. Сподіваюся».

***

Моргана Темна зайшла на кухню з упевненістю. Вона несла на плечах кота (який тепер світився зеленим після вчорашнього експерименту), а в руках - флакон із червоною рідиною.

- Що це? - спитав Сер Річард, показуючи на флакон.

- Соус, - відповіла Мorgana. - Секретний.

- Без отрути?

- Звісно, без. Я ж не хочу вбити дракона. Я хочу, щоб він закохався.

- І цей соус змусить його закохатися?

- Він зробить смак м'яса незабутнім.

Морганa підійшла до своєї плити, поставила сковороду на вогонь, кинула м'ясо. М'ясо зашипіло. Вона додала соус. М'ясо засвітилося червоним.

- Це нормально? - спитав Глиммер, який спостерігав збоку.

- Це магічно, - відповіла Мoрганa. - Дракони люблять магію.

- Дракони люблять їжу, а не світло.

- Світло - це частина смаку.

Вона смажила далі, але червоне світло ставало яскравішим. Кіт на її плечах занервував і стрибнув на стіл. Він скинув флакон із соусом, флакон розбився, і червона рідина розтеклася по столу.

- О ні! - вигукнула Мorgana.

- Що сталося? - спитав Сер Річард.

- Соус закінчився.

- Але ж м'ясо вже світиться.

- Воно світиться, але без соусу воно буде несмачним.

Вона спробувала зібрати рідину зі столу, але вона вже вбралася в дерево.

- Все пропало, - сказала вона.

- Може, спробуєте приготувати без соусу? - запропонував Глиммер.

- Без соусу я не вмію.

Вона сіла на стілець і заплакала.

Кіт, який світився зеленим, стрибнув їй на коліна й почав муркотіти.

***

Меріель зайшла на кухню в акваріумі, який несли тролі. Вона тримала в руках рибу (свіжу, щойно виловлену з акваріума) і виглядала дуже задоволеною.

- Я приготую рибу! - оголосила вона.

- Дракон не їсть рибу, - сказав гоблін Крикс.

- Полюбить. Рано чи пізно.

Вона поставила сковороду на вогонь, кинула рибу. Риба зашипіла, але не смажилася, а почала стрибати.

- Чому вона стрибає? - здивувалася Меріель.

- Бо вона свіжа, - відповів Глиммер. - Вам треба було її вбити перед тим, як смажити.

- Вбити? Але це жорстоко!

- Це кулінарія.

Меріель спробувала придушити рибу лопаткою, але риба вистрибнула зі сковороди, впала на підлогу й почала плавати в калюжі води (яку тролі розлили, коли несли акваріум).

- Вона втекла! - вигукнула русалка.

- Вона не втекла, - сказав Глиммер. - Вона просто перемістилася.

Меріель зловила рибу, кинула її назад на сковороду, але риба знову вистрибнула.

- Так не годиться, - сказала вона. - Я буду їсти її сирою.

Вона взяла рибу, відкусила голову й почала жувати.

- Пані, - сказав Сер Річард блідим голосом. - Ви не можете їсти сиру рибу на випробуванні.

- Чому? Це ж моя страва. Якщо дракон не захоче, я з'їм сама.

- Але ж ви маєте приготувати для дракона!

- А я приготувала. Ось вона. Сира. Якщо він захоче - з'їсть. Якщо ні - я з'їм.

Вона продовжила жувати.

Гоблін Крикс закрив обличчя руками.

***

Грунда зайшла на кухню спокійно, ніби нічого не сталося. Вона взяла найбільший шматок м'яса (цілий бичачий стегно), поклала його на сковороду (сковорода ледь вмістила м'ясо) й почала смажити.

- Ви не хочете порізати м'ясо на менші шматки? - спитав Глиммер.

- Навіщо? - здивувалася Грунда. - Великий шматок смажиться довше, але зберігає сік.

- Але він не прожариться всередині.

- Прожариться. Я знаю, що роблю.

Вона смажила м'ясо з усіх боків, перевертаючи його голими руками (бо не знайшла лопатки). Пахло смаженим, дим стояв стовпом, але Грунда не звертала уваги.

- Ви не обпечетеся? - спитав Тім, який стояв осторонь.

- У тролів товста шкіра, - відповіла Грунда. - Ми не відчуваємо жару.

- А смак?

- Смак відчуваємо. І люблю, коли м'ясо з хрусткою шкіркою.

Вона смажила ще півгодини, потім зняла м'ясо з вогню, дала йому відпочити кілька хвилин і поклала на тарілку.

- Готово, - сказала вона.

Глиммер подивився на м'ясо.

- Воно... велике, - сказав він.

- Дракон великий. Йому треба багато їжі.

- А ви впевнені, що він з'їсть усе?

- Якщо не з'їсть, я доїм.

Вона сіла на стілець і почала чекати.

***

Клариса зайшла на кухню останньою (якщо не рахувати Ліріель, яка ще не прийшла). Вона була тверезою (наскільки це взагалі можливо для неї) і тримала в руках пляшку вина.

- Я приготую м'ясо у вині, - сказала вона.

- Дракон не п'є вино, - сказав гоблін.

- Це не для пиття. Це для смаку.