Розділ 46. Тиша, яка говорить голосніше за крики

Коли Сер Річард оголосив, що Ліріель лідирує, а Грунда, Клариса, Меріель, Морганa, Елеонора та Розалінда йдуть слідом, у Великій залі запала тиша. Не та тиша, яка буває після бурхливих оплесків. І не та, яка буває після грандіозного провалу. Це була тиша, яка настає, коли всі одночасно намагаються переварити почуте й не знають, що з цим робити.

Елеонора сиділа бліда, мов стіна. Її руки тремтіли. Її губи тремтіли. Тремтіло навіть її волосся, хоча це, здавалося б, неможливо. Вона дивилася на Ліріель з виразом, у якому змішалися образа, заздрість і якесь дивне, неприємне захоплення.

Розалінда поруч із нею мовчки схлипувала. Вона не плакала вголос - принцеси не плачуть прилюдно. Але її плечі здригалися, а з очей час від часу скочувалися сльози, які вона швидко витирала рукавом.

- Ми... ми останні, - прошепотіла вона. - Ми гірші за відьму, яка намагалася підпалити залу. Гірші за трольку, яка жувала хліб під час іспиту. Гірші за стару п'яницю, яка ледь трималася на ногах.

- Не кажи так, - зупинила її Елеонора. - Ми не гірші. Ми просто... не такі практичні.

- Але ми програємо!

- Ще ні. Є третє випробування.

- Кулінарне! - Розалінда закрила обличчя руками. - Ти хоч раз у житті готувала?

- Ні, - зізналася Елеонора. - А ти?

- Я навіть чай не вмію заварити. У палаці за мене все робили слуги.

Вони замовкли, усвідомлюючи всю глибину своєї безпорадності.

***

Моргана Темна сиділа в кріслі, погладжуючи кота. На перший погляд вона виглядала спокійною, навіть задоволеною. Але якщо придивитися, можна було помітити, що її ліва брова смикається, а права рука стискає флакон із зіллям так, що кісточки побіліли.

- Четверта, - сказала вона сама до себе. - Я четверта. Після ельфійки, трольки та старої п'яниці. Я, відьма, яка може перетворити дракона на жабу, якщо захочу (насправді не могла, але любила так казати), програла тим, хто навіть не використовував магію.

Кіт на її плечах муркнув, ніби погоджуючись.

- Мовчи, - сказала вона котові. - Ти теж не допоміг. Сидів, муркотів, ніби тобі байдуже.

Кіт моргнув. Йому справді було байдуже.

- Але я не здамся, - продовжила Моргана. - Третє випробування - кулінарне. Я приготую дракону таке зілля... ні, таку страву, що він забуде про всіх інших.

Вона вийняла з кишені маленький флакон із зеленою рідиною.

- Що це? - спитав Гельд, який сидів поруч і почув її бурмотіння.

- Секретний інгредієнт, - відповіла Морганa, ховаючи флакон. - Додайте трохи в м'ясо - і смак стане незабутнім.

- Це не отрута? - занепокоївся Гельд.

- Звісно, ні. Я ж не хочу вбити дракона. Я хочу, щоб він одружився зі мною. Отруєний дракон - поганий чоловік. Він спить, палить уві сні й не приносить золото.

Гельд вирішив не розпитувати далі.

***

Меріель сиділа в своєму акваріумі й дивилася на стелю. Вона була третьою. Третьою після ельфійки та трольки. Це було непогано, але її гризло відчуття, що вона могла бути кращою, якби не заснула на середині випробування.

- Як ти це зробила? - спитала вона в Клариси, яка сиділа поруч.

- Що саме? - перепитала графиня, яка вже перейшла на п'ятий келих і ледь трималася в кріслі.

- Ти була п'яна, але встановила контакт з ілюзією. Як?

- Вино розслаблює, - відповіла Клариса. - Коли ти розслаблена, ти не боїшся. А коли не боїшся, дракон тебе чує.

- Але я не п'ю вино. Я п'ю воду.

- Отож. Ти занадто твереза. Тверезі люди бояться. Випий - і побачиш.

Меріель замислилася. Вона ніколи не пила вина. Вона взагалі нічого не пила, крім води та іноді риб'ячого жиру (для здоров'я). Але, можливо, Клариса мала рацію.

- А де взяти вино? - спитала вона.

- У мене є, - Клариса дістала з рукава флягу. - Тримай.

Меріель взяла флягу, понюхала, скривилася.

- Пахне... дивно.

- Це смак перемоги. Пий.

Меріель зробила ковток. Закашлялася. Її очі засльозилися.

- Це жахливо!

- Це смачно, просто ти не звикла. Пий ще.

Меріель випила ще. Потім ще. Через п'ять хвилин вона вже усміхалася.

- Мені... мені добре, - сказала вона. - Як ти думаєш, дракон оцінить, якщо я приготую йому рибу?

- Дракони не їдять рибу, - сказала Клариса. - Але ти спробуй. Можливо, він змінить думку.

- Я приготую! - вигукнула Меріель, яка вже була напідпитку. - Я приготую таку рибу, що він забуде про м'ясо!

Вона дістала з акваріума шматок риби, яку зберігала про запас, і почала їсти її сирою прямо там, у залі.

- Що ви робите? - злякався Гельд, який побачив це.

- Тренуюся, - відповіла Меріель з повним ротом. - Третє випробування потребує практики.

- Але ви їсте сиру рибу!

- А ви їсте сире м'ясо? Ні? А даремно. Сире - це природно.

Вона продовжила їсти. Слуги, які спостерігали з-за дверей, ледь стримували блювотні позиви.

***

Грунда сиділа в кріслі, жувала останній шматок хліба й думала про те, що вона друга. Не перша, але друга. Це було прикро, але не смертельно.

- Ти засмучена? - спитав її Глиммер, який досі сидів у журі й не міг повірити, що тролька з'їла всі запаси.

- Ні, - відповіла Грунда. - Друге місце - це добре. Але я хочу перше. Перше дає більше їжі.

- Їжа не залежить від місця.

- Залежить. Якщо я стану дружиною дракона, я житиму в печері. А в печері, кажуть, багато золота. Золото можна обміняти на їжу.

- А якщо не станеш?

- Тоді повернуся в гори. Там теж є їжа. Але менше.

Вона зітхнула, дістала з кишені ще один шматок хліба (де вона його взяла? ніхто не знав) і продовжила жувати.

Глиммер подивився на неї, похитав головою й подумав: «Вона з'їсть цей замок. Камінь за каменем. Якщо вона не виграє, ми всі помремо з голоду».

***

Клариса, графиня, була третьою, але вона цього не пам'ятала. Вона була п'яна. Не просто п'яна, а та п'яна, коли людина може стояти (ледве), говорити (незрозуміло) і навіть відповідати на запитання (неправильно, але з пафосом).

- Ти як? - спитала її Моргана.