Розділ 36. Печера, в якій тремтять навіть сталактити

Воргот-Лютовогненний сидів у своїй печері й нудьгував. Нудьга дракона - це страшна сила. Коли дракон нудьгує, він починає думати. А коли він починає думати, в нього виникають ідеї. А ідеї дракона рідко бувають безпечними.

Останньої ідеєю було «підсмажити податкову інспекцію». Попередньою - «навчити гобліна літати». Гоблін досі тремтів, згадуючи той політ. Тому гоблін-радник, якого звали Крикс, намагався розважати дракона будь-якими способами, аби той не вигадав чогось нового.

- Пане, - сказав Крикс, заходячи в печеру з пергаментом у руках. - Я маю новини.

- Які? - ліниво спитав Воргот, випускаючи кільце диму. Димо піднялося під склепіння й розчинилося в темряві.

- Про ельфійку. Ліріель Світлолисту.

Дракон розплющив очі. Одне око (друге ще спало). Жовта зіниця звузилась, сфокусувалася на гобліні.

- Що з нею? Вона вибула? Вона образила когось? Вона підпалила замок? Я чув, вона вміє палити словами, але не полум'ям.

- Ні, пане. Вона... вона отримала весільну сукню.

Воргот завмер. Його друге око різко розплющилось. Обидва жовті вогні тепер дивилися на гобліна з виразом, який важко було описати. Шок? Здивування? Обурення?

- Що? - перепитав дракон.

- Весільну сукню, пане. Сьогодні вранці їй доставили посилку. Від родичів. Срібна сукня з вишивкою полум'я на подолі.

- Вона... вона що, впевнена, що виграє? - Воргот повільно піднявся на лапи. Його хвіст заворушився, змітаючи з підлоги дрібне каміння. - Вона замовила весільну сукню ДО того, як пройшла всі випробування?

- Схоже на те, пане.

- Це... це самовпевненість. Ні, це більше ніж самовпевненість. Це нахабство. Це зухвалість. Це... - він замовк, обдумуючи наступне слово. - Це її родичі, пане, - обережно сказав гоблін. - Я дізнавався. Вони купили сукню заздалегідь, навіть до того, як вона пройшла перше випробування.

- До? - Воргот випустив струмінь диму, який розплющився об стіну. - Вони що, знали, що вона пройде?

- Схоже, вони просто... дуже вірять у неї, пане.

- Або дуже хочуть від неї позбутися.

Гоблін не відповів. Бо це була правда.

Воргот почав кружляти по печері. Його лапи важко ступали, залишаючи глибокі сліди в кам'яній підлозі. Він думав. Думав так голосно, що гоблін чув цей думки. Ну, майже чув.

- Весільна сукня, - бурчав дракон. - Срібна. З вишивкою полум'я. Хто взагалі вишиває полум'я на весільній сукні? Це ж... це ж... символічно. Невже вона настільки впевнена, що зможе мене... приборкати?

- Можливо, пане, вона просто готується. На всяк випадок.

- На всяк випадок? Я не збираюся одружуватися з кожною нареченою, яка приїхала! Я виберу одну! ОДНУ! А інші поїдуть додому! І їхні весільні сукні залишаться висіти в шафах, нагадуючи про нездійснені мрії! Це жорстоко! Це... це... чому вона мене бісить? І чому мені це подобається?

Гоблін вирішив не відповідати на останнє запитання.

- Що ще? - спитав Воргот, зупинившись посеред печери. - Ти приніс мені тільки цю новину?

- Ні, пане. Ще яблука.

- Які яблука?

- Їй теж привезли яблука. Багато. Двадцять кілограмів червоних кислих, десять зелених, п'ять жовтих.

Дракон кліпнув. Двічі.

- Вона що, збирається годувати всю печеру? Чи вона думає, що я їм яблука?

- Можливо, вона їсть їх сама, пане.

- Двадцять кілограмів? Сама? Вона ж маленька! Вона ж тендітна! Вона ж не з'їсть стільки!

- Вона ельфійка, пане. Вони можуть багато, коли хочуть.

Воргот важко зітхнув, випустивши хмару пари. У печері стало спекотніше, наче хтось увімкнув невидиму грубку.

- Гаразд, - сказав він. - Нехай носить свою сукню. Нехай їсть свої яблука. Але якщо вона програє на другому випробуванні... я буду першим, хто над нею посміється.

- Ви будете сміятися, пане? Дракони сміються?

- Цей дракон - так. Особливо коли бачить чужі невдачі.

- Це жорстоко, пане.

- Це чесно.

Він ліг, поклав голову на лапи й заплющив очі. Але спати не збирався. Він думав. Про сукню. Про яблука. Про ельфійку, яка наважилася замовити весільне вбрання до того, як отримала його згоду.

«Хто вона така? - думав Воргот. - Звичайна ельфійка. Маленька. Тендітна. Вигнана з академії. Але в ній є щось... щось, чого я не розумію. Вона не боїться. Вона не тремтить. Вона не плаче. Вона сміється. І їсть яблука. І замовляє весільні сукні. Немов уже знає, що переможе».

Він відкрив одне око й глянув на гобліна.

- Крикс, - сказав він.

- Слухаю, пане.

- Ти віриш, що вона може виграти?

Гоблін замислився. Довго. Так довго, що дракон почав нетерпляче бити хвостом.

- Я вірю, пане, що вона може зробити все, що захоче. Навіть якщо це здається неможливим.

- Чому ти так думаєш?

- Бо вона перша, хто назвав вас «великою ящіркою» і вижила.

Воргот хотів образитися, але замість цього засміявся. Гучно. Так, що зі стелі посипалися сталактити.

- Ти маєш рацію, Крикс, - сказав він, коли відсміявся. - Вона особлива. Але чи достатньо особлива, щоб стати моєю дружиною? Ми побачимо. Сьогодні друге випробування. І я буду спостерігати.

- Особисто, пане?

- Через дзеркало. Але якщо вона мене розсмішить... я можу з'явитися.

- Це може злякати інших наречених.

- Інші наречені мене не цікавлять. Цікавить тільки вона.

Гоблін кивнув і вийшов, залишивши дракона наодинці з думками.