Розділ 41. Казус, який ніхто не чекав

У той момент, коли Сер Річард відкрив рота, щоб оголосити шосте запитання, двері Великої зали відчинилися з гуркотом. На порозі стояв... 

Глиммер? 

Ні. Це був Турік, молодий кухар, який мав би бути на кухні. Він був червоний, захеканий і тримав у руках величезну сковороду.

- Пане Глиммере! - вигукнув він, звертаючись до гнома, який сидів у журі. - Там... там...

- Що там? - спитав Глиммер, підводячись.

- Там тролька з'їла все м'ясо, яке ми приготували на обід!

- Яка тролька? - спитав Сер Річард, хоча знав відповідь.

- Грунда! Але вона тут! Вона ж сидить! Як вона могла з'їсти м'ясо, якщо вона тут?

Всі повернулися до крісла, де сиділа Грунда. Вона сиділа, жувала хліб і виглядала невинною. Занадто невинною.

- Я нічого не їла, - сказала вона. - Крім хліба.

- Але м'ясо зникло! - наполягав Турік.

- Можливо, його з'їв дракон.

- Дракон у печері!

- Можливо, він виходив, поки ми не бачили.

Гоблін Крикс закашлявся. Він знав, що дракон не виходив. Він сидів перед дзеркалом і сміявся. Але він не міг цього сказати, бо дракон наказав мовчати.

- Розслідування проведемо пізніше, - сказав Сер Річард, намагаючись зберегти спокій. - Туріку, йди на кухню. Глиммере, сиди. Ми продовжуємо.

Турік вийшов, бурчачи щось про «трольські витівки». Грунда посміхнулася й відкусила ще шматок хліба.

- Шосте запитання, - сказав Сер Річард, якому дуже хотілося випити. - Як привітатися з драконом, щоб не образити його?

- «Доброго дня, пане драконе», - відповіла Елеонора.

- Занадто офіційно.

- «Привіт, крилатий!» - запропонувала Грунда.

- Занадто фамільярно.

- «Вітаю, вогнедишний!» - сказала Мorgana.

- Занадто пафосно.

Клариса, яка вже не тямила, що говорить, запропонувала: 

- «Здоров, лускатий!»

- Це образа, пані.

Всі подивилися на Ліріель.

- Як привітатися з драконом? - перепитала вона. - Так само, як із будь-ким. Сказати «доброго дня» і подивитися в очі. Без страху. Без підлабузництва. Без фальші. Дракони відчувають фальш. Вони можуть не показати, але вони відчувають.

- Ви говорите так, ніби самі були драконом, - зауважив Гельд.

- Ні. Я просто багато читала. І багато спостерігала.

- За ким?

- За своїми родичами. Вони теж відчувають фальш. Але вони не дракони. Вони гірші.

***

Дзеркало, в якому дракон завмер.

Воргот перестав сміятися. Він дивився на дзеркало, на Ліріель, яка сиділа в кріслі й тримала в руці яблуко. Вона була такою маленькою. Такою тендітною. Але її слова були великими. І гострими.

«Родичі гірші за драконів, - подумав він. - Вона що, натякає? Що її родина - це пекло? Що вона тікає від них? І що я - порятунок? Чи просто інший варіант?»

Він хотів знати більше. 

Він хотів почути про її родину, про академію, про те, чому її вигнали. Він хотів знати, чому вона така - саркастична, зла, але чесна.

«Крикс, - подумки звернувся він до гобліна, хоча той не міг його чути. - Дізнайся про неї все. Історію, родину, причини вигнання. Я хочу знати, хто вона».

Але вголос він нічого не сказав.

***

- Сьоме запитання, - оголосив Сер Річард. - Воно відрізняється від попередніх. Це не теоретичне запитання. Це практичне.

Наречені заворушилися.

- Що це означає? - спитала Елеонора.

- Означає, що ви повинні показати свої знання на практиці, - сказав гоблін Крикс. - Перед вами - магічний кристал. У ньому - ілюзія дракона. Ви повинні встановити з ним контакт. Той, хто зробить це найкраще, отримає додаткові бали.

Глиммер, який досі сидів мовчки, раптом підвівся.

- Я можу допомогти? - спитав він. - Я багато спілкувався з драконом. Готував для нього.

- Ви не можете допомагати, - сказав Сер Річард. - Ви спостерігач.

- Але я знаю, що він любить, а що ні.

- Це нечесно стосовно інших.

Глиммер сів, образившись.

Першою до кристала підійшла Елеонора. Вона тремтіла, але намагалася виглядати впевнено.

- Доброго дня, пане драконе, - сказала вона. - Я Елеонора, принцеса Ліліанії. Я хочу стати вашою дружиною.

Ілюзія дракона глянула на неї палаючими очима й випустила струмінь диму. Елеонора закашлялася й відступила.

- Контакт не встановлено, - сказав гоблін.

Розалінда підійшла наступною. Вона спробувала посміхнутися, але посмішка вийшла нервовою.

- Я Розалінда. Я вмію вишивати, танцювати та співати. Я буду хорошою дружиною.

Ілюзія випустила ще один струмінь диму. Розалінда теж закашлялася.

- Не встановлено.

Грунда підійшла до кристала, тримаючи в руці шматок хліба.

- Ти голодний? - спитала вона.

Ілюзія завмерла.

- Я голодна завжди, - відповів дракон.

- Я теж. Давай поїмо разом?

Вона простягнула хліб. Ілюзія взяла його (як? це була магія), понюхала, а потім з'їла.

- Смачно, - сказав дракон.

- Знаю. Хліб - це основа життя.

Вони поїли мовчки. Потім дракон зник, а кристал засвітився.

- Контакт встановлено, - сказав гоблін. - Несподівано, але ефективно.

Грунда повернулася на місце, взяла другий шматок хліба й продовжила жувати.

Меріель підійшла до кристала в акваріумі. Її тролі несли її, бо сама вона не могла ходити.

- Я русалка, - сказала вона. - Я не вмію готувати, не вмію танцювати, не вмію співати. Але я вмію плавати. Якщо ти захочеш навчитися - я навчу.

Ілюзія глянула на неї, на акваріум, на тролів.

- Я не вмію плавати, - сказав дракон. - Але я не хочу вчитися. Вода гасить вогонь.

- Шкода, - зітхнула Меріель.

- Але тобі дякую. За пропозицію.

Кристал засвітився.

- Контакт встановлено, - сказав гоблін. - Слабкий, але є.

Клариса, п'яна, підійшла до кристала, ледь тримаючись на ногах.

- Слухай, драконе, - сказала вона. - Я стара. Мені п'ятдесят років. Я вдова. Я багата. Я не хочу тебе підкоряти. Я хочу, щоб ти мене поважав. Якщо ти згоден - ми подружимося. Якщо ні - я піду. Але я не буду танцювати перед тобою, не буду брехати, не буду боятися.