Розділ 35. Тим часом у Вогнеземії, або Як Ліріель отримала посилку

За кілька днів посилка з яблуками, книгами та листом дісталася до замку Вогнеземії. Слуги принесли її в кімнату Ліріель, яка саме готувалася до другого випробування.

Вона побачила ящик, відкрила його й засміялася.

- Яблука! І книги! І лист!

Вона прочитала листа. Очі стали вологими, але вона не заплакала. Ліріель не плакала. Принаймні, не при свідках.

- Дурні, - сказала вона тихо. - Купили стільки яблук. Я ж не з'їм їх усі.

Вона взяла одне, відкусила. Кисле. Хрустке. Ідеальне.

- Смачно, - сказала вона. - Дякую, тату. Дякую, мамо.

Вона поклала листа під подушку, взяла книгу «100 способів образити дракона» й почала читати.

Це була дурна книга, але смішна. Вона сміялася так, що слуги за дверима тремтіли.

- Вона сміється? - прошепотів один.

- Здається, так.

- Це добре?

- Не знаю. Коли вона сміється, вона або щаслива, або замишляє щось страшне.

- І що гірше?

- Не знаю. І не хочу дізнаватися.

Вони пішли геть, а Ліріель читала далі.

А десь у печері дракон Воргот-Лютовогненний чхнув.

- Хтось мене згадує, - сказав він гобліну-раднику.

- Можливо, ваша майбутня наречена, пане.

- Сподіваюся, не в контексті «як його приготувати».

- Я не можу цього знати, пане.

Дракон зітхнув і випустив кільце диму.

- Принеси мені яблук, - сказав він.

- Яблук, пане? Ви ж не їсте яблук.

- Сьогодні буду. Чомусь захотілося.

Гоблін знизав плечима й пішов.

А Ліріель, сама не знаючи чому, посміхнулася ширше. Їй здалося, що дракон десь там, далеко, теж думає про неї.

- Дурниці, - сказала вона сама до себе. - Просто втомилася.

Вона закрила книгу, лягла на ліжко й заснула. І снився їй дракон. Не страшний, не великий, а звичайний - він сидів на траві й їв яблука.

- Тобі подобаються кислі? - спитала вона його вві сні.

- Так, - відповів він. - Як і твій характер.

- Це комплімент?

- Це факт.

Вона усміхнулася й прокинулася.