Розділ 33. Вечірні плітки, або Хто на кого ставить

Увечері, коли всі завдання були виконані, родина зібралася біля каміна. Хтось приніс вино, хтось - печиво, хтось - просто свою присутність.

- Як ви думаєте, вона виграє? - спитав Карфіон.

- Так, - відповіла бабуся.

- Чому ви так впевнені?

- Бо вона вперта. Як я. А мене ніхто не міг перемогти.

- Вас ніхто не міг перемогти, бо ви ховалися в печері, - зауважив Трандір.

- Я не ховалася. Я медитувала.

- Триста років?

- Це дуже довга медитація.

Трандір зітхнув.

- Я ставлю на те, що вона програє на другому випробуванні, - сказав він. - Мудрість - це не її коник.

- А що її коник? - спитала Елларіель.

- Сарказм. Але сарказмом мудрість не заміниш.

- Може, дракон любить сарказм, - втрутилася Леліана. - Може, він втомився від тих, хто тремтить перед ним. Може, йому потрібна та, хто скаже правду в очі.

- І що, ця правда врятує її від полум'я? - пирхнув Трандір.

- А ти думаєш, дракон спалить того, хто його розсмішить? Дракони не спалюють тих, хто їх цікавить. Вони спалюють тих, хто їм набрид.

Трандір замовк. Він не мав відповіді.

- Я ставлю на те, що вона виграє, - сказала Міріель, яка досі мовчала. - І не тому, що вона розумна чи талановита. А тому, що вона - вона. А дракон, схоже, шукає саме це.

- Звідки ти знаєш? - спитав Карфіон.

- Я читала про драконів. Вони самотні. Вони сильні, але самотні. Їм потрібен хтось, хто не боятиметься їхньої сили. А хто не боїться сили дракона, як не та, кого вигнали з академії за сарказм?

Всі замислилися.

- Можливо, ти маєш рацію, - сказав Ліаннор. - Можливо, наша донька знайшла своє місце.

- Або своє пекло, - додав Трандір.

- Або те, що вона шукала все життя, - закінчила Леліана.

Вони підняли келихи.

- За Ліріель, - сказала бабуся. - За ту, кого навіть дракон не злякався.

- За ту, кого дракон, можливо, боїться вже, - додав Ліаннор.

Вони випили.