Розділ 29. Весільний салон, або Як вибрати сукню для тієї, хто може не прийти

Наступного ранку Елларіель прокинулася з думкою: «Треба їхати в місто за сукнею». Вона не знала, чи виграє Ліріель, але вирішила, що краще підготуватися заздалегідь.

- Ліанноре, - сказала вона чоловікові, який ще спав. - Я їду в місто.

- За чим? - простогнав він.

- За сукнею для Ліріель.

- Вона ще не виграла.

- Але може виграти.

- А може й ні.

- Тоді ми продамо сукню. Або подаруємо комусь. Але я хочу бути готовою.

Ліаннор розплющив очі, подивився на дружину, зітхнув і сказав:

- Їдь. Але не бери з собою бабусю. Вона обере сукню, яку носили п'ять тисяч років тому.

- Я візьму Леліану. Вона має смак.

- Леліану? Ту, яка носить чорне?

- Чорне - це класика.

Ліаннор не сперечався. Він знову заплющив очі й спробував заснути. Але не зміг, бо в голові крутилися думки про весілля, дракона, доньку та її сарказм.

Місто Ельдорія, весільний салон «Срібна Гілка»

Елларіель та Леліана зайшли до салону, який вважався найкращим у королівстві. Тут були сукні на будь-який смак: білі, кремові, блакитні, рожеві, навіть чорні (для тих, хто хотів бути оригінальним).

Продавчиня, молода ельфійка на ім'я Сілфія, зустріла їх із усмішкою.

- Чим можу допомогти, пані?

- Нам потрібна весільна сукня, - сказала Елларіель. - Для моєї доньки.

- Чудово! Якого розміру?

- Не знаю. Вона не з нами.

- А... який у неї тип фігури?

- Тендітна. Але з характером.

Сілфія зніяковіла.

- Характер... впливає на розмір?

- Впливає на фасон, - втрутилася Леліана. - Якщо в неї характер, як у дракона, сукня має бути простою, але елегантною. Без рюшів, без бантів, без зайвих деталей. Бо вона їх ненавидить.

- Звідки ти знаєш? - спитала Елларіель.

- Вона писала мені. Цитувати?

- Не треба.

Сілфія принесла кілька суконь. Перша була білою, з довгим шлейфом і вишивкою у вигляді квітів.

- Це класика, - сказала вона.

- Ні, - відповіла Леліана. - Квіти - це не для неї. Вона скаже, що «квіти в'януть, як і шлюб, якщо не поливати його сарказмом».

Сілфія зблідла. Вона не звикла до таких клієнтів.

Друга сукня була блакитною, з відкритими плечима та довгими рукавами.

- Це більш сучасно, - сказала продавчиня.

- Теж ні, - відповіла Леліана. - Відкриті плечі - це вразливість. А вона не вразлива. Вона скаже: «Якщо я відкрию плечі, дракон подумає, що я пропоную себе на сніданок».

Сілфія вже хотіла викликати охорону, але Елларіель зупинила її.

- Дайте нам щось... нейтральне. Сіре, можливо?

- Сіре? Це ж весілля! Весілля має бути яскравим!

- Не для дракона, - сказала Леліана. - Дракони люблять золото. Але золота сукня буде надто пафосною. Треба щось середнє. Наприклад, срібло.

Срібна сукня. Проста, без зайвих деталей, але з блиском, який нагадував драконячу луску.

- Це, - сказала Леліана. - Це ідеально.

Елларіель подивилася. Сукня справді була гарною. Не надто пишною, не надто скромною. Такою, яку Ліріель, можливо, не зненавиділа б з першого погляду.

- Беру, - сказала вона.

- Але ви навіть не знаєте, чи підійде вона за розміром! - обурилася Сілфія.

- Підійде. Бо якщо не підійде, ми її перешиємо. А якщо не перешиємо, Ліріель скаже, що «сукня тисне там, де не треба, і не тисне там, де треба», і ми почуємо про це ще сто років.

Сілфія вирішила не сперечатися. Вона взяла гроші, запакувала сукню й віддала клієнткам.

- Щастя вашій доньці, - сказала вона на прощання.

- Щастя? - перепитала Леліана. - Вона виходить за дракона. Їй знадобиться не щастя, а вогнетривкий костюм.

***

Коли Елларіель повернулася додому з сукнею, вона застала в вітальні цілу раду родичів. Там були: бабуся Еладріель, дядько Трандір з дружиною, тітка Леліана (яка приїхала з нею), двоюрідний брат Карфіон (молодий ельф, який хотів стати лицарем, але боявся коней), троюрідна сестра Міріель (яка завжди носила окуляри й читала книги з магії) та ще кілька менш важливих родичів, яких Елларіель навіть не пам'ятала.

- А, ось і наречена! - пожартував Карфіон. - Тільки не та, яку ми чекали.

- Сукня? - спитала бабуся. - Покажи.

Елларіель розгорнула згорток. Сукня засяяла сріблом у світлі каміна.

- Гарна, - сказала бабуся. - Але занадто проста. Моя весільна сукня була зі шлейфом у п'ять метрів.

- І ти в ній спіткнулася на сходах, - нагадав Трандір.

- І що? Зате всі запам'ятали!

- Запам'ятали, як ти летіла вниз.

- Полетіла з грацією!

Трандір зітхнув.

- А яка сукня буде у дракона? - спитала Міріель. - Дракони теж одягаються?

- Дракони не носять суконь, - відповіла Леліана. - Вони носять луску.

- Але на весілля можуть надіти щось святкове, наприклад, золоті нашийники.

- Дракон у нашийнику? Це буде виглядати, як пес, якого вигулюють.

Вони засміялися.

Елларіель тим часом розклала сукню на дивані й почала думати про дрібниці: фата, рукавички, взуття. Яке взуття обрати для доньки, яка ненавидить підбори? Балетки? Але балетки не підходять до весільної сукні. Сандалі? Але дракон може спалити їй ноги.

- Візьми їй туфлі на плоскій підошві, - порадила Леліана, ніби прочитавши її думки. - Вона все одно їх не побачить під сукнею. А якщо побачить, то скаже, що вони «недостатньо зручні для танців з драконом, який танцює, як слон у посудній крамниці».

- Ти надто добре її знаєш, - сказав Ліаннор.

- Бо ми схожі.

- Це мене лякає.

Леліана усміхнулася.