Розділ 28. Сімейна рада, або Як зібрати всіх, кого ви боялися бачити

Листи розлетілися лісами, горами та долинами швидше, ніж вітер. Ельфійська пошта була ефективною: голуби, сови, навіть один старий орел, який пам'ятав ще дідів Ліріель, - усі працювали на те, щоб сповістити родичів.

І родичі приїхали.

Вони почали з'являтися надвечір. Спочатку приїхала бабуся Ліріель, стара ельфійка на ім'я Еладріель, якій було п'ять тисяч років. Вона була настільки старою, що вже не пам'ятала, скільки їй років, але стверджувала, що «пам'ятає ще той час, коли дерева ходили». Ніхто не знав, чи це правда, але заперечувати старій ельфійці ніхто не наважувався.

- Де вона? - спитала Еладріель, заходячи в дім. - Де моя правнучка?

- Вона на відборі, бабусю, - відповів Ліаннор.

- На якому відборі? На відборі чоловіків? Вона нарешті вирішила вийти заміж?

- Так. За дракона.

Еладріель завмерла. Потім повільно повернулася до нього. Її очі, вицвілі від віку, раптом спалахнули цікавістю.

- За дракона? Того, який палить села?

- Його, бабусю.

- А він знає, на що підписується?

- Сподіваємося, що ні.

Еладріель засміялася - скрипучим, старечим сміхом, від якого мурашки бігли по шкірі.

- Хороша дівчинка! - вигукнула вона. - Я завжди знала, що в неї є характер! Не те що деякі... - вона кинула багатозначний погляд на Елларіель.

Елларіель зніяковіла.

- Бабусю, я...

- Мовчи. Ти виховала доньку, яка не боїться дракона. Це варте поваги.

Елларіель не знала, радіти їй чи ображатися, тому просто кивнула.

Далі приїхав дядько Ліріель, брат Ліаннора, на ім'я Трандір. Він був типовим ельфом: самовдоволеним, пихатим, переконаним, що знає все на світі. Його дружина, тітка Іліанна, була тихою, скромною ельфійкою, яка боялася власної тіні.

- Я чув новину, - сказав Трандір, навіть не привітавшись. - Ваша донька пройшла перше випробування. Вітаю.

- Дякую, - відповів Ліаннор.

- Але не варто тішитися. Дракони непередбачувані. Вона може програти наступного разу.

- Може, - погодився Ліаннор. - А може й виграти.

Трандір пирхнув.

- Виграти? Ваша Ліріель? Та вона не здатна навіть чемно привітатися з сусідами. Який із неї дружина дракона?

- Дракон, можливо, не потребує чемності, - втрутилася Елларіель. - Можливо, йому потрібна чесність.

- Чесність? Ваша донька називає чесністю те, що інші називають грубістю.

- А ви називаєте дипломатією те, що інші називають боягузтвом, - пролунав голос із порога.

Всі обернулися. На порозі стояла... Ліріель? Ні. Це була інша ельфійка, але дуже схожа на неї. Та сама золотава коса, ті самі блакитні очі, та сама усмішка, що віщувала неприємності.

- Сестра? - здивувався Ліаннор. - Що ти тут робиш?

- Приїхала подивитися на родинне шаленство, - відповіла ельфійка. Це була Леліана, молодша сестра Ліаннора, яка жила далеко в горах і майже ніколи не з'являлася на сімейних зборах. Вона була такою ж саркастичною, як Ліріель, але більш стриманою. Дехто казав, що Ліріель пішла в неї.

- Леліано, - сказав Трандір. - Ти ще не вмерла?

- Як бачиш, ні. А ти ще не навчився тримати язика за зубами?

- Я завжди говорю правду.

- Правду? Ти говориш те, що вважаєш правдою. Це різні речі.

Трандір образився й відійшов у куток.

Леліана підійшла до брата.

- Ліанноре, - сказала вона. - Твоя донька пройшла випробування. Я пишаюся нею.

- Ти? Пишаєшся? Адже ви навіть не знайомі.

- Я знаю її по листах. Вона писала мені. Смішні листи. Повні сарказму. Я впізнаю в ній себе.

Ліаннор зітхнув. Йому не подобалось, що донька листується з сестрою, яку він вважав поганим впливом. Але він не міг заборонити.

- Гаразд, - сказав він. - Всі в зборі? Чи є ще родичі?

- Є, - відповіла Елларіель, заглядаючи у список. - Двоюрідний брат із півдня. І троюрідна сестра зі сходу. І ще один дядько, якого ми не бачили сто років.

- Чому він приїде?

- Бо хоче подивитися, чи справді Ліріель вийде за дракона. Він ніколи не бачив дракона.

- Побачить. Якщо вона виграє.

- А якщо ні?

- Тоді він побачить наш сором.

Елларіель не знала, що на це відповісти, тому просто пішла готувати чай.