Розділ 38. Пробудження Ліріель, або Ідеальний гість

Коли слуги постукали в двері Ліріель, вони тремтіли так, що ключі дзеленчали.

- Входьте, - почувся зсередини спокійний голос.

Вони зайшли. Ліріель сиділа на ліжку, загорнута в ковдру, й читала книгу. Її волосся було розкуйовдженим, очі - сонними, але в цілому вона виглядала... нормально.

- Сніданок? - спитала вона.

- Так, пані, - сказав старший слуга. - Що ви бажаєте?

- Чай. М'ятний. І тост. З маслом. І яблуко, якщо є.

- А... більше нічого?

- Більше нічого. Я не голодна.

Слуги перезирнулися. Вони чекали на істерику, на вимоги, на скарги. Але Ліріель була спокійною.

- Щось не так? - спитала вона, помітивши їхні обличчя.

- Ні, пані, все... все добре, - відповів слуга. - Просто... інші наречені вимагають набагато більше.

- Інші наречені - дурні, - сказала Ліріель, гортаючи книгу. - Вони думають, що чим більше вони вимагають, тим більше шансів виграти. Але насправді дракону байдуже, скільки подушок у тебе в кімнаті. Йому важливо, яка ти людина. А людина пізнається не в забаганках, а в спокої.

Слуги слухали, відкривши роти.

- Ви... ви справді так думаєте, пані? - спитав один.

- Так. А тепер принесіть мій сніданок. І не тремтіть. Я не кусаюся, пам'ятаєте?

Вони вийшли, а Ліріель залишилася сама. Вона закрила книгу, подивилася у вікно, за яким виднілася драконяча печера, й подумала:

«Сьогодні випробування мудрістю. Я готова. Але чи готові вони?»

Вона подумала про принцес, які скаржилися на температуру. Про відьму, яка вимагала котел. Про трольку, яка з'їла всі запаси. Про русалку, яка не могла заснути. Про графиню, яка пила вино.

«Вони слабкі, - подумала вона. - Не фізично, а духовно. Вони бояться програти. І тому намагаються компенсувати це забаганками. Але дракон не потребує забаганок. Йому потрібна та, хто не боїться бути собою. І я буду собою. Завжди».

Вона почула стукіт у двері. Слуга приніс сніданок.

- Дякую, - сказала Ліріель, взяла чай і тост. - І скажіть Сірому Плащу, що він може не хвилюватися. Я не буду влаштовувати істерик. Я не така.

Слуга кивнув і вибіг.

Сер Річард, коли почув цю новину, мало не заплакав.

- Вона єдина, хто не зводить мене з розуму, - сказав він Тімові. - Якщо вона виграє, я поставлю їй пам'ятник. Із чистого золота.

- А якщо не виграє? - спитав Тім.

- Тоді я сам піду до дракона й попрошу, щоб він узяв її. Бо я не витримаю інших наречених.

Тім злякано кивнув.