Розділ 26. Ніч у замку, або Слуги тікають

Ніч у замку Вогнеземії була неспокійною. 

Слуги, які працювали в нічну зміну, ходили навшпиньки, боячись розбудити наречених. Але боялися вони не того, що розбудять, а того, що наречені прокинуться й почнуть знову вимагати.

- Тихо, - шепотів один слуга іншому, проходячи повз кімнату принцес. - Вони сплять. Не дихай голосно.

- А що, якщо вони почують моє дихання?

- Тоді ми всі помремо.

Вони пройшли далі. Біля кімнати відьми стояв дивний запах - суміш трав, сірки та чогось кислого.

- Вона варить зілля, - прошепотів слуга. - Не заходь туди. Ніколи.

- А якщо вона покличе?

- Не йди. Прикинься мертвим. Вона не чіпає мертвих.

Вони пройшли повз кімнату трольки. Звідти долинало хропіння - таке гучне, що тремтіли стіни.

- Вона спить, - сказав слуга. - Добре. Коли вона спить, вона не їсть.

- А якщо вона прокинеться?

- Тоді біжи. Біжи швидше, ніж від дракона.

Вони пройшли повз кімнату русалки. Звідти долинало плескання води.

- Вона не спить, - злякано прошепотів слуга.

- Може, просто ворушиться?

- Русалки не ворушаться вночі. Вони або сплять, або збираються щось зробити.

Вони прискорили крок.

Нарешті вони дійшли до кімнати Ліріель. Тут було тихо. Навіть дуже тихо.

- Вона спить? - спитав один слуга.

- Не знаю. Але я не буду перевіряти.

- Чому?

- Бо вона єдина, хто не скаржилася. Це підозріло. Можливо, вона замишляє щось страшне.

- Наприклад?

- Наприклад, що вона стане дружиною дракона, а нас усіх звільнять.

Слуги перезирнулися й вирішили, що це справді страшно.