Розділ 22. Кімната трольки, або Апетит, який жахає

Грунда отримала кімнату на першому поверсі, тому що тролям важко підійматися сходами (їхні ноги не пристосовані для довгих підйомів). Вона зайшла, подивилася на ліжко, на стіл, на стілець і сказала:

- Маленько.

Слуга (його звали Карл, і він був новачком, тому не знав, що таке страх) спробував усміхнутися.

- Це стандартна кімната, пані...

- Я сказала: маленько, - Грунда повернулася до нього. У її очах не було злості, тільки констатація факту. - Я троль. Я звикла до простору. У горах у мене була печера. Велика печера. З сталактитами.

- Ми не можемо збільшити кімнату, пані...

- Можете. Винесіть стіну.

- Винести... стіну?

- Так. Сусіди не будуть проти. Я поговорю з ними.

Карл зблід. Він уявив, як ця триметрова тролька виносить кам'яну стіну голими руками, і його ноги стали ватяними.

- Пані, я... я не можу...

- Можеш. Візьми інструменти. Я допоможу.

- Але... архітектура...

- Архітектура - це те, що люди вигадали, щоб виправдати свої маленькі кімнати. У мене вдома немає архітектури. Тільки каміння. І я живу.

Вона підійшла до стіни, приклала долоню й натиснула. Камінь тріснув.

- Бачиш? Легко.

Карл знепритомнів.

Грунда подивилася на нього, зітхнула, взяла його за комір, винесла в коридор і обережно притулила до стіни.

- Відпочивай, малий, - сказала вона. - Я сама розберуся.

Вона повернулася в кімнату, ще раз натиснула на стіну, і та впала. Сусідка, яка сиділа в сусідній кімнаті (одна з тих, хто вибув, але ще не поїхала), заверещала й вибігла.

- Вибач, - сказала Грунда їй навздогін. - Я потім відремонтую.

Вона сіла на ліжко, яке тріщало під її вагою, й подумала: «Тепер добре. Просторе».

А потім вона згадала, що хотіла їсти.

- Їжа! - гукнула вона так голосно, що в замку задзеленчали вікна. - Де моя їжа?!

Слуги, які чули це, сховалися хто куди. Дехто заліз під ліжка, дехто - у шафи, а дехто - у льох, де зберігалося вино.

Але Грунда була наполегливою. Вона пішла на кухню сама.