Розділ 19. Кімната Ліріель, або Ідеальний спокій

Ліріель зачинила двері своєї кімнати, скинула взуття, розстебнула сукню (але не зняла, бо було холодно), лягла на ліжко й заплющила очі.

Вона відчувала порожнечу. Не фізичну, а емоційну. Після аури страху, яка намагалася проникнути в її думки, вона відчувала себе так, ніби хтось вичистив її голову від усього зайвого.

«Це було... цікаво, - подумала вона. - Я бачила свої страхи. Вони були не страшними. Вони були смішними. Я боялася, що ніхто мене не зрозуміє. Але хіба це не смішно? Я сама себе не розумію. Як я можу вимагати від інших?»

Вона відкрила очі, подивилася на стелю. Кам'яна стеля, вкрита павутиною, здавалася їй затишнішою, ніж розкішні склепіння її рідної вежі.

- Тут краще, - сказала вона вголос. - Тут немає батьків, які дивляться на мене з докором. Немає брата, який боїться зі мною говорити. Немає викладачів, які очікують, що я буду пай-дівчинкою. Тут є тільки я, дракон, який мене не знає, та інші наречені, які мене бояться. Чудова компанія.

Вона зітхнула, перекинулася на бік і почала думати про завтрашнє випробування.

«Випробування мудрістю. Запитання про драконів. Я знаю про драконів усе, що можна знати з книжок. Але чи достатньо цього? Чи будуть питання пастками? І хто буде оцінювати? Якщо Сірий Плащ, то мені не варто хвилюватися. Я переграю його за п'ять хвилин. Якщо дракон особисто... тоді цікавіше».

Вона почула стукіт у двері.

- Хто там? - спитала вона, не встаючи.

- Служба доставки, пані, - відповів тремтячий голос. - Вам принесли гарячу воду та чай.

- Заходьте.

Двері відчинилися, і до кімнати увійшов молодий хлопець, слуга, з підносом, на якому стояли чайник, чашка, тарілка з печивом і глечик із паруючою водою. Він тремтів не від холоду, а від страху. Він чув про цю ельфійку. Всі чули.

- Поставте на стіл, - сказала Ліріель, не підводячись. - І не тремтіть так, наче я вас з'їм. Я їм тільки печиво. І то не дуже часто.

Слуга поставив піднос, хотів піти, але Ліріель зупинила його:

- Стривайте. Як вас звати?

- Бен, пані.

- Бен. Гарне ім'я. Скажіть, Бене, ви боїтеся мене?

Бен завагався.

- Боюся, пані.

- Чому?

- Бо... ви образили дракона. А якщо ви образили дракона, ви можете образити будь-кого.

Ліріель усміхнулася.

- Розумна відповідь. Але знаєте що? Я не кусаюся. Я тільки говорю. І якщо ви робите свою роботу добре, я не буду на вас кричати. Тому йдіть, робіть свою роботу, і ми будемо в чудових стосунках.

- Дякую, пані, - Бен вискочив за двері швидше, ніж Ліріель встигла моргнути.

Вона налила собі чаю, відпила й подумала:

«Хороший хлопець. Тільки наляканий. Як усі тут. Треба буде якось їх заспокоїти. Але не сьогодні. Сьогодні я відпочиваю».

Вона взяла книгу, вмостилася на ліжку й почала читати. Вдруге. Бо перший раз вона не дочитала через те, що заснула.