Розділ 18. Повернення в кімнати, або Час приходити до тями

Семеро виживших повернулися в замок пішки, без носилок, без допомоги. Вони йшли повільно, бо ноги ще тремтіли, але вони йшли самі.

Ліріель ішла попереду, тому що вона знала дорогу (запам'ятала сходи ще вчора) і не хотіла ні з ким розмовляти. За нею тягнулися інші: дві принцеси (блакитна та рожева), відьма, тролька, русалка (яку несли тролі в акваріумі) та графиня.

- Як ви себе почуваєте? - спитала Елеонора (блакитна принцеса) в Розалінди (рожевої).

- Як побита, - відповіла та. - Але жива.

- Я теж. Ми вистояли.

- Ми молодці.

Вони усміхнулися одна одній і взялися за руки.

Грунда (тролька) голосно бурчала:

- Я хочу каші. Велику миску. З маслом. І хліба. І м'яса. І щоб усе це було гарячим. Якщо мені не дадуть їсти, я з'їм когось із прислуги.

Слуги, які чули це, прискорили крок.

Моргана (відьма) мовчки йшла, погладжуючи свого чорного кота. Кіт муркотів, і це муркотіння, здавалося, заспокоювало не тільки відьму, а й усіх довкола.

- Ти в мене розумничок, - шепотіла вона котові. - Ти не злякався. Ти просто спав.

Кіт відповів: «Мяу». Що, ймовірно, означало: «Мені байдуже».

Клариса (графиня) йшла останньою, спираючись на ціпок. Вона не скаржилася, не плакала, не бурчала. Вона просто йшла й думала про те, що колись, багато років тому, вона так само йшла після битви, в якій загинув її чоловік. Тоді вона була молодою, дурною й боялася всього. Тепер вона стара, мудра й не боїться нічого, крім артриту.

- Молодість, - прошепотіла вона. - Вона дає силу, але забирає мудрість. А старість дає мудрість, але забирає силу. Якби можна було поєднати...

- Ви щось сказали, пані графине? - спитав слуга, який біг поруч, готовий підхопити її, якщо вона впаде.

- Я сказала, що хочу гарячого чаю з ромом, - відповіла Клариса. - І пиріг. Великий. З вишнями.

- Буде зроблено, пані.

- І щоб рому не шкодували. Я пережила ауру страху, я заслужила.

Слуга кивнув і побіг виконувати.