Розділ 17. Лазарет, або Ті, хто програв

Лазарет замку Вогнеземії був переповнений. Двадцять три наречені лежали на ліжках, стогнали, плакали, скаржилися або просто дивилися в стелю, намагаючись згадати, хто вони й де знаходяться.

Медичний персонал - два гноми-цілителі, стара відьма, яка спеціалізувалася на травах, і один ельф, який колись навчався разом із Ліріель і тепер тікав від неї замком - працював на знос.

- Ця кличе маму, - доповів гном на ім'я Брун. - Але мама в іншому королівстві.

- Ця плаче, що її сукня брудна, - додав другий гном, Грум. - Я запропонував її випрати, вона назвала мене «смердючим мішком» і кинула в мене подушкою.

- А ця... - стара відьма показала на принцесу, яка лежала з відкритими очима й тихо повторювала: «Я бачила дракона, він великий, він палає, він хоче мене з'їсти». - Ця, здається, збожеволіла.

- Збожеволіла? - перепитав Брун. - Вона бачила дракона? Він на неї навіть не дивився! Вона просто стояла біля печери!

- Для деяких жінок сама думка, що дракон може на них подивитися, є нестерпною, - філософськи зауважив ельф, який звався Лоріан. - Я колись навчався з однією ельфійкою, яка могла звести з розуму одним поглядом. Це схоже.

- Ти про Ліріель? - спитав Грум.

- Так. Вона навчила мене, що справжній страх - це не монстри, а люди, які не бояться бути собою.

Гноми перезирнулися й вирішили не розпитувати далі.

Тим часом у лазареті почався бунт.

- Мені холодно! - крикнула одна з принцес. - Дайте мені ковдру!

- Мені жарко! - заперечила інша. - Відкрийте вікно!

- Я хочу додому!

- Я хочу їсти!

- Я хочу, щоб хтось мене обійняв!

- Я хочу, щоб дракон згорів! Ні, зачекайте, не треба, я ж хочу за нього заміж!

Лоріан, єдиний, хто зберігав спокій (бо він уже бачив таке в академії), роздав усім заспокійливі чаї. Чай подіяв не одразу, але через півгодини лазарет затих, і наречені почали засинати.

- Як ви думаєте, скільки з них повернуться на друге випробування? - спитав Брун.

- Ніхто, - відповів Лоріан. - Вони занадто слабкі. Вони вибули не фізично, а морально. Аура страху зламала їх. Вони боятимуться дракона все життя, навіть якщо більше ніколи його не побачать.

- А ті семеро?

Лоріан замислився.

- Ті семеро - інші. Вони або мають дуже сильну волю, або дуже дивну психіку. Або, як моя колишня однокурсниця Ліріель, вони просто втомилися боятися. Коли людині втрачати нічого, страх зникає.

Гноми кивнули, хоча нічого не зрозуміли.