Розділ 16. Післяшторм, або Ті, хто вижили

Аура страху відступила так само раптово, як і накотилася. Вона зникла не поступово, не з полегшенням - вона просто згасла, залишивши по собі тишу, що дзвеніла в вухах. І в цій тиші чути було тільки важке дихання тих, хто вистояв, і тихі схлипування тих, хто лежав на землі, приходячи до тями.

Сер Річард, Сірий Плащ, стояв на підвищенні й перераховував учасниць. Його руки тремтіли, але не від холоду - від нервового виснаження. Він очікував, що половина впаде. Він не очікував того, що побачив.

З тридцяти наречених, які розпочинали випробування, залишилося семеро.

Семеро жінок різного віку, походження та темпераменту стояли (або сиділи) навколо, намагаючись віддихатися. Вони виглядали так, ніби щойно пройшли крізь війну. Бо, власне, так воно й було.

Першою в списку виживших йшла Ліріель Світлолиста, ельфійка. Вона не просто вистояла - вона просиділа весь час на камені, доїла третє яблуко і навіть трохи задрімала. Її сукня була трохи м'ятою, волосся розкуйовдженим, але в цілому вона виглядала так, ніби тільки-но прокинулася після приємного сну. Коли аура згасла, вона потягнулася, позіхнула й спитала:

- Все? А я думала, буде цікавіше.

Сер Річард ледь не заридав.

Другою була відьма, яку звали Моргана Темна (хоча ніхто не знав, чи це справжнє ім'я, чи вона сама собі його вигадала, щоб звучало грізніше). Вона використала цілий арсенал захисних чарів - від щитів до заспокійливих зілля. Вона тремтіла, але стояла на ногах до кінця. Її чорний кіт, який сидів у неї на плечах, виявився абсолютно нечутливим до аури страху, бо йому було байдуже на все, крім їжі та сну.

Третьою була тролька Грунда з Північних гір. Вона не використовувала магію, не пила зілля, не молилася богам. Вона просто стояла і трусилася. Коли аура страху намагалася показати їй найстрашніший кошмар, Грунда побачила... порожню тарілку. Вона злякалася? Ні. Вона образилася. І провела наступні десять хвилин, думаючи про те, який нечесний світ, якщо в ньому можуть закінчитися їжа.

- Це нечесно, - бурчала вона під час випробування. - Я хочу каші! Чому я бачу порожню тарілку?! Це якийсь глум!

Аура страху, здавалося, на мить завагалася, не знаючи, як реагувати на трольку, яка не боїться, а обурюється.

Четвертою була русалка на ім'я Меріель. Вона прибула на відбір у спеціальному акваріумі на колесах, який тягнули два наймані тролі. Під час випробування вона занурилася у воду по самісінькі очі й дивилася назовні лише іноді. Аура страху намагалася її дістати, але вода, здавалося, приглушувала ефект. Меріель тремтіла, але витримала. Коли все скінчилося, вона вилізла з акваріума (за допомогою спеціального підйомника) і сказала:

- Якщо дракон думає, що мене так легко налякати, він помиляється. Я бачила, як тролі миються. Оце справжній жах.

Тролі, які стояли поруч, образилися, але промовчали.

П'ятою була принцеса в блакитному - Елеонора з далекого королівства Ліліанія. Вона впала тричі, але щоразу піднімалася. Її блакитна сукня була в пилюці, на обличчі застиг вираз переляканої, але рішучої людини. Вона вижила завдяки не магії чи силі, а звичайній впертості.

- Я не дозволю... - шепотіла вона, затискаючи вуха. - Я не дозволю цій рептилії... зламати мене... Він може спалити мою сукню... але не мою гордість!

Шостою була принцеса в рожевому - Розалінда з того самого королівства, двоюрідна сестра Елеонори. Вона трималася поруч із нею, і вони підтримували одна одну. Коли одна падала, друга допомагала піднятися. Їхня дружба, здавалося, була сильнішою за ауру страху.

- Ми разом! - крикнула Розалінда, коли вітер майже збив її з ніг. - Ми вистоїмо!

Вони вистояли.

Сьомою була графиня Клариса - немолода вже жінка, яка, за її власними словами, «приїхала на відбір, бо вдома нудно, а дракон принаймні хоч якось розважить». Їй було близько п'ятдесяти років (за людськими мірками), вона була вдовою, багатою, незалежною і не боялася нікого, крім власної свекрухи, яка, на щастя, вже померла. Аура страху показала їй свекруху. Клариса подивилася на привид, зітхнула й сказала:

- І це все? Я пережила її за життя. Що мені боятися її після смерті?

Привид свекрухи розгубився й зник. Клариса виграла.

Решта двадцять три наречені лежали на землі в різних станах - від легкого заціпеніння до глибокої непритомності. Їх виносили санітари, вкладали на ноші та відвозили до лазарету. Деякі приходили до тями вже на носилках і починали плакати. Деякі мовчки дивилися в небо з виразом людей, які щойно зустрілися зі своїми найбільшими страхами й програли.

Сер Річард витер піт із чола. Він подивився на сімох виживших і подумав:

«Семеро. З тридцяти. Я очікував, що виживуть щонайменше п'ятнадцять. Цей дракон... він страшніший, ніж я думав. Або ці сім... вони не від світу цього».

Він глибоко вдихнув і оголосив:

- Вітаю вас, пані. Ви пройшли перше випробування. Ви маєте право на відпочинок до завтрашнього ранку. Через три дні об 11-й годині розпочнеться друге випробування - випробування мудрістю. Підготуйтеся.

Наречені не відповіли. Вони були занадто виснажені для відповідей.

Ліріель підвелася, струсила пил із сукні та попрямувала до замку. На півдорозі вона обернулася до Сірого Плаща:

- Пане Річарде, я хочу гарячої води. Бо після того, як я просиділа на камені годину, у мене задубіло все, що тільки могло задубіти. Якщо у вашому замку немає гарячої води, я готова задовольнитися холодною, але тоді я буду скаржитися дуже голосно. І не тільки вам.

Сер Річард кивнув, наче побитий собака.

- Буде гаряча вода, пані.

- І чай. З м'ятою. І печиво. Якщо ви мене не нагодуєте, я з'їм дракона. А він, до речі, не дуже смачний, я чула.

Вона пішла. Інші наречені повільно піднялися й потягнулися за нею, немов зомбі, яким обіцяли відплату.