Розділ 70. Пригоди феї на шляху до дракона, або Як сто кілометрів перетворилися на квест із виживанням

Серед усіх наречених, які з’їжджалися до замку Вогнеземії, була одна, про яку варто розповісти окремо. Бо її шлях до відбору був настільки драматичним, що дракон, дізнавшись про це, мав би негайно вручити їй перший приз за мужність. Але він не дізнався, бо фея на ім’я Флорелла запізнилася. І не просто запізнилася, а прибула тоді, коли Ліріель уже домовлялася з драконом про окрему кімнату та туалет.

Але про все по порядку.

Хто така Флорелла і чому вона взагалі туди їхала

Флорелла була феєю. Не тією феєю, яка мешкає в квітках і дарує дітям солодкі сни. Ні. Вона належала до стародавнього роду Крилатих-Але-Не-Дуже, які колись були могутніми, але з часом деградували до рівня «літаю над галявинами та іноді запилюю рослини».

Вона була маленькою, навіть за фейськими мірками - зріст близько двадцяти сантиметрів, фіолетові крила, що світилися в темряві (дуже зручно, коли забуваєш ліхтарик, і дуже незручно, коли намагаєшся сховатися від хижаків), та характер, який можна було описати одним словом: «ой».

Флорелла завжди потрапляла в халепу. Якщо десь траплялася аварія, можна було не сумніватися, що фея десь поруч намагалася допомогти і зробила тільки гірше. Якщо в лісі раптово виникала пожежа, Флорелла щойно тренувалася в «магії маленьких вогників». Якщо сусіднє село затоплювало, вона вчора вирішила полити квіти.

Незважаючи на це, а можливо, завдяки цьому, вона була неймовірно оптимістичною. Її життєве кредо звучало так: «Коли все йде не за планом, це просто означає, що план був недостатньо веселим».

І коли вона почула про Великий Відбір Наречених для дракона, її першою думкою було не «Я вмру», а «Яка пригода!»

- Я знайду собі дракона! - радісно заявила вона подружці-метелику. - Він буде великим і сильним, а я буду сидіти в нього на вусі та давати мудрі поради!

Метелик (якого звали Базікало, і він не був дуже розумним) кивнув, хоча нічого не зрозумів.

- Тільки, - додала фея, - треба якось туди дістатися. Замок Вогнеземії за сотню кілометрів. А я не дуже добре літаю на довгі дистанції.

«Не дуже добре» було м’яко сказано. Флорелла літала так, ніби вітер мав проти неї особисту образу. Вона відхилялася вліво, потім вправо, потім робила мертву петлю без жодного наміру, а потім падала в кущі.

Але цього разу вона вирішила підійти до справи серйозно.

***

Перша спроба Флорелли дістатися до замку полягала в тому, щоб полетіти самостійно. Вона зібрала рюкзачок (крихітний, розміром з волоський горіх), поклала туди сухарів, крихту сиру та пляшечку роси.

- Я готова! - вигукнула вона, змахнула крильцями... і впала обличчям у траву.

Виявилося, що за ніч крила набрякли від алергії на пилок (Флорелла була єдиною феєю в історії з алергією на квіти). Вона прочхала наступні три години, поки крила не повернулися до нормального стану.

- Гаразд, - сказала вона, витираючи носа. - Літати не вийде. Піду пішки.

Проблема була в тому, що фея двадцяти сантиметрів заввишки пішки долає відстань приблизно зі швидкістю равлика, який вирішив взяти вихідний. До замку Вогнеземії вона б ішла місяців зо три.

- Треба знайти транспорт, - вирішила Флорелла.

***

Поруч із квіткою, де ночувала фея, сидів голуб. Великий, сивий, з виразом обличчя, яке свідчило: «Я бачив таке, що вам і не снилося, і тепер просто хочу спокою».

- Пане голубе! - звернулася до нього Флорелла своїм дзвінким голоском. - Чи не підвезете мене до Вогнеземії? Я буду сидіти тихо-тихо, обіцяю!

Голуб глянув на неї одним оком. Потім другим. Потім клюнув у рюкзак.

- Я сприймаю це як «так»! - вигукнула фея і за мить уже сиділа в нього на спині, вчепившись у пір'я.

Голуб злетів. І це було... жахливо.

По-перше, голуби не літають плавно. Вони літають ривками, з різкими поворотами та несподіваними піке. По-друге, цей конкретний голуб, здавалося, мав особисту образу на фей. Він намагався її скинути кожні кілька хвилин.

- Тримайся! - кричала Флорелла сама до себе, бо голубу було байдуже.

Вони пролетіли приблизно десять кілометрів, коли голуб раптово вирішив, що йому набридло. Він приземлився на дерево й почав вичісуватися, навіть не звертаючи уваги на фею, яка все ще трималася за його хвіст.

- Ми прибули? - запитала вона, обережно виглядаючи з-за пір'я.

Голуб відповів тим, що скинув її в калюжу.

Флорелла вилізла мокра, забруднена, але не зламана.

- Дякую за співпрацю! - крикнула вслід голубу. - Ваші послуги були... незабутніми!

Голуб кинув на неї погляд, який можна було перекласти як «йди геть», і полетів геть.

Крок третій: зустріч з білкою, або Коли транспорт починає говорити

Наступним кандидатом у транспорт стала білка. Вона сиділа на пеньку, гризла горіх і мала дуже задоволений вигляд.

- Перепрошую! - звернулася до неї Флорелла, віджимаючи свій маленький плащик. - Чи не могли б ви мене підвезти до Вогнеземії? Я фея, їду на відбір наречених для дракона, і дуже поспішаю!

Білка завмерла. Повільно повернула голову. Подивилася на фею. Потім сказала:

- Ти? До дракона? Ти ж дрібна, як горіх. Він тебе навіть не помітить. А якщо помітить - чхне, і ти полетиш у невідомому напрямку.

- Це ризик, на який я готова піти заради кохання! - пафосно заявила Флорелла.

Білка пирхнула.

- Гаразд, сідай. Але якщо я втомлюся - ти йдеш пішки.

Флорелла застрибнула білці на спину. І це було набагато краще, ніж голуб. Білка бігла швидко, спритно стрибала з гілки на гілку, і фея навіть почала насолоджуватися подорожжю.

- Як тебе звати? - спитала білка на ходу.

- Флорелла. А тебе?

- Гризота.

- Красиве ім'я!

- Дякую. Це від слова «гризти». Я гризу горіхи. І іноді нерви іншим.

Вони пробігли ще кілька кілометрів, коли Гризота раптово зупинилася.

- Слухай, - сказала вона. - А скільки тобі років?

- Сто п'ятдесят шість, - відповіла Флорелла.

- А скільки років дракону?

- Не знаю. Дві тисячі? Три?

- І ти думаєш, що ви підходите одне одному? Ти йому в бабусі годишся, а не в наречені!