Розділ 11. Ранок, або Сніданок, який запам'ятається надовго

Наступного ранку всіх наречених запросили до великої їдальні на сніданок. Це був перший спільний захід, на якому мала панувати атмосфера дружби та підтримки. Так принаймні стверджували організатори.

Насправді атмосфера була напруженою, як струна. 

Кожна наречена розглядала іншу як суперницю. Принцеси мірялися кольором суконь. Відьми - потужністю чаклунства. Трольки - м'язовою силою (русалка програла, бо в неї не було м'язів, тільки хвіст).

Ліріель зайшла в їдальню, коли всі вже сиділи. Вона взяла тарілку, поклала трохи їжі, сіла за окремий стіл і почала їсти.

До неї підійшла група принцес на чолі з тією, що в рожевому.

- Вибачте, - сказала принцеса. - Ви не проти, якщо ми сядемо з вами?

- Сідайте, - Ліріель знизала плечима. - Я не кусаюся. Поки що.

Принцеси сіли, обережно поглядаючи одна на одну.

- Ми хотіли запитати, - почала інша принцеса, та, що була в блакитному. - Як ви ставитеся до дракона?

- Я ставлюся до нього як до супротивника, якого треба перемогти, - відповіла Ліріель, не підводячи очей від тарілки. - Він чоловік, він сильний, він не звик програвати. Я жінка, я слабка на вигляд, але сильна духом. Я звикла вигравати в суперечках. Хто з нас виграє - покаже час.

- Але ж ви не можете сперечатися з драконом, - здивувалася принцеса в рожевому. - Він тебе спалить!

- Спалити не означає виграти, - парирувала Ліріель. - Якщо він мене спалить, я все одно скажу перед смертю щось таке, що буде йому снитися ще сто років.

Принцеси замовкли. Вони відчули, що ця ельфійка - серйозний суперник.

До столу підійшла тролька Грунда, тримаючи в руках величезну миску з кашею.

- Ліріель! Сідати до тебе можна?

- Можна.

Грунда сіла так, що стіл захитався.

- Слухай, - сказала вона, жуючи кашу. - Тут ходять чутки, що дракон уже знає про тебе.

- Які чутки? - Ліріель насторожила вуха.

- А такі, що його гоблін-радник розповів йому все про твоє вигнання з академії. І він сміявся. Голосно. Так, що з печери сипався камінь.

Ліріель замислилась.

- Значить, сміявся. Це добре. Значить, він має почуття гумору. Я боялася, що він буде нудним, як мої викладачі.

- Ти що, не боїшся, що він вирішить тебе усунути до конкурсу? - спитала одна з принцес.

- А чого мені боятися? Якщо він мене усуне, я поїду додому, до своїх родичів. І це буде найстрашніше покарання.

Усі засміялися. Навіть принцеси.