Розділ 10. Замок уночі, або Чутки, які літають швидше за дракона

Ніч у замку Вогнеземії була наповнена звуками. 

Десь плакала принцеса, яка згадала свій палац. Десь відьма варила зілля в горщику, який димів і смердів. Десь тролька грала в кості з охороною (і вигравала, бо гнула правила стукаючи кулаком). А десь на двадцять третьому поверсі Ліріель спала міцним сном і бачила сни про драконів, які вишивають хрестиком.

Але не всі спали.

У своїй кімнаті сидів Сер Річард, Сірий Плащ, і дивися на список наречених. Він обвів ім'я Ліріель червоним чорнилом.

- Тіме, - сказав він своєму помічникові. - Я хочу, щоб ти спостерігав за нею. Постійно. Кожен її крок. Кожне слово. І якщо вона заговорить про щось, що може нашкодити відбору... дай мені знати. Але не втручайся. Бо я боюся, що вона зробить з нами щось гірше, ніж дракон.

- Пане, - обережно запитав Тім. - Що може бути гірше за дракона?

Сер Річард подивився на нього довгим поглядом.

- Розлючена жінка, яка має рацію. Особливо якщо це ельфійка, яку вигнали за сарказм. Повір мені, я бачив війни. Я бачив, як горять міста. Але ніщо не зрівняється з жінкою, яка знає, що вона говорить правду, а світ не готовий її почути.

Тім злякано кивнув і вийшов.

А Ліріель спала. 

І їй снилося, що вона сидить на драконячій спині й кричить: 

«Швидше! Повільніше! Не туди! Я сказала не туди!» 

А дракон підкоряється, тому що боїться її більше, ніж вогню.