Розділ 9. Кімната двадцять третя, або Номер з краєвидом на драконячу спину

Кімната, яку виділили Ліріель, була... скромною. Невеличка кімнатка з вікном, що виходило на драконячу печеру. З вікна було видно, як із печери час від часу вилітають іскри та дим. Меблі: ліжко (одне), стіл (один), стілець (один), шафа (теж одна). Стіни кам'яні, без жодного декору.

Ліріель оглянула кімнату й винесла вердикт:

- Це нагадує мені мою вежу вдома. Тільки там був краєвид на ліс, а тут краєвид на драконячий туалет. Якщо вірити тому, що він палить, звісно.

Вона поставила валізу на ліжко, відкрила її й почала розпаковувати речі. Книги полетіли на стіл. Подушка - на ліжко. Запас сухофруктів - у шафу. Брошура «Як вижити після конфлікту з великою вогняною істотою» - на видне місце, під подушку.

- Нехай лежить, - сказала вона сама до себе. - Про всяк випадок.

Вона підійшла до вікна й визирнула. Драконяча печера була чорною дірою в скелі. З неї долинали звуки: важке дихання, іноді рев, іноді - дивний звук, схожий на хропіння.

- Він спить, - зрозуміла Ліріель. - Величезна рептилія хропе, а ми тут бігаємо по сходах і готуємося ставати нареченими. Яка іронія.

Вона сіла на ліжко, взяла книгу й почала читати. Але за п'ять хвилин відклала, бо думки не давали спокою.

«Що я тут роблю? - думала вона. - Навіщо я погодилася? Батьки раді мене сплавити, наречені дивляться на мене як на божевільну, адміністратор уже сідає волосся. Але... але чомусь мені тут цікаво. Чомусь я хочу побачити цього дракона. Не як наречена, а як... як супротивник. Я хочу подивитися йому в очі й зрозуміти, хто ми є одне для одного».

Вона підвелася, знову підійшла до вікна.

- Ну що ж, Ворготе-Лютовогненний, - сказала вона тихо. - Ти навіть не уявляєш, хто до тебе приїхав. Я не буду тремтіти перед тобою. Не буду плакати. Не буду падати в непритомність. Я буду твоїм найгіршим кошмаром. Або найкращою нареченою, яку ти міг собі уявити.

Вона усміхнулася, повернулася до ліжка й лягла спати.