Розділ 8. Альпіністські сходи, або Як Ліріель ледь не зірвала голос

Ліріель підіймалась сходами, тягнучи за собою валізу. Валіза була важкою, бо в ній лежали не просто речі, а ціла бібліотека, запас сухофруктів (про всяк випадок) та додаткове взуття (бо дракон міг спалити першу пару, але другу шкода).

На першому поверсі вона зустріла групу інших наречених, які теж підіймалися. Це були дві принцеси (одна в блакитному, одна в рожевому), відьма з чорним котом (кота несли окремо, він, здавалося, був незадоволений цим більше за всіх) і тролька, яка йшла босоніж.

- О, це ви! - вигукнула принцеса в рожевому, впізнавши Ліріель. - Ви та, хто образив дракона ще до знайомства!

- Я його не образила, - спокійно відповіла Ліріель. - Я просто сказала правду. Якщо вам правда здається образою, то це ваші проблеми з самооцінкою.

- Але ж ви сказали, що в нього луска брудна! - обурилася принцеса в блакитному.

- Я сказала, що вона виглядає так, ніби він учора в лаві купався. Це було конструктивне зауваження. Уявіть, що ви заміжня за драконом, а він ходить нечищеним. Хіба вам було б приємно?

- Я... я не думала про це, - зніяковіла принцеса.

- Отож. А я думаю. Я думаю на три кроки вперед. Тому що якщо дракон не чистить луску, значить, він не дбає про себе, а значить, його гігієна кульгає, а значить, ми будемо жити в печері, яка пахне сіркою та старими образами. Я на таке не підписувалася.

Тролька зареготала:

- Та ти моя улюблена! Просто казарма! Як тебе звати?

- Ліріель. А тебе?

- Грунда. Я з Північних гір.

- Грунда, а чого ти прийшла на відбір? Теж хочеш стати драконячою нареченою?

- Та ні, - відмахнулася тролька. - Мені просто нудно. В горах тільки й роботи, що каміння жувати. А тут хоча б подивлюся, як дракон горить. Сподіваюся, видовище буде видовищним.

Відьма, яка мовчки слухала, нарешті відкрила рота:

- А мене відправив брат. Сказав, що я занадто багато чаклую вдома, і мені треба знайти чоловіка, який мене не боятиметься.

- Слушна думка, - кивнула Ліріель. - Дракон не боїться відьом. Він боїться тільки боржників та податкової інспекції.

Вони підіймалися вище. Принцеси захекалися. Відьма використовувала магічне полегшення ваги. Тролька йшла наче нічого не сталося. Ліріель теж трималася.

- До речі, - спитала принцеса в рожевому, коли вони підіймалися на десятий поверх. - А чому вас вигнали з академії? Я чула чутки, але не знаю правди.

Ліріель на хвилину замислилась.

- Мене вигнали за те, що я була надто чесною, - сказала вона. - Я сказала ректору правду про його бороду. А потім правду про його лекції. А потім правду про якість освіти. А потім правду про те, чому його дружина пішла до іншого ельфа. Виявилося, останнє було зайвим.

Принцеси витріщили очі.

- Ви знали про його дружину?! - прошепотіла принцеса в блакитному.

- Звісно. Вся академія знала, але боялася казати. А я не боюся. Якщо людина робить щось, що може нашкодити її репутації, це її проблема, не моя.

- І вас вигнали?

- Вигнали. Але я не шкодую. Бо тепер я тут. На двадцять третьому поверсі, з валізою в руках, оточена нареченими для дракона. Це звучить як початок поганого анекдоту, але, знаєте, я люблю такі історії.

Вони дійшли до двадцять третього поверху. Усі, крім трольки, були мокрі від поту.

- Як ти не втомилася? - запитала відьма у трольки.

- А я що день по горах лазю. Це для мене дрібниці.

- Чудово, - зітхнула Ліріель. - Значить, у мене є сусідка, яка може виламати двері, якщо я зачинюся зсередини.

- Можу, - радісно підтвердила Грунда. - І навіть не дуже боляче.

Ліріель розсміялася. Вперше за довгий час це був сміх без сарказму. Просто сміх.