Розділ 7. Реєстрація, або Як почати день з хаосу

У вестибюлі замку Ліріель опинилася в компанії інших наречених, які прибули раніше чи пізніше. 

Тут була справжня виставка досягнень королівств: принцеси в пишних сукнях, відьми в практичному одязі, жриці в білих шатах, дві трольки (одна прийшла завагітніти, друга - просто повеселитися) і навіть одна русалка, яку везли в спеціальному акваріумі на колесах.

Реєстрацію проводив уже знайомий нам адміністратор - Сірий Плащ. 

Насправді його звали Сер Річард фон Еттерсберг, але це ім'я ніхто не пам'ятав, тому що всі знали його сірий плащ, який колись був зеленим. 

Чому він став сірим? Одні казали, що від страху перед драконом, інші - що від постійного миття, треті - що це магічний ефект, бо він занадто часто стикався з аурою страху.

Сер Річард був чоловіком середніх років (ніхто не знав скільки точно, тому що обличчя завжди ховалося під капюшоном), з голосом втомленої людини, яка бачила на цьому відборі все: істерики, непритомності, спроби втечі, перепалки, бійки та один випадок з отруєнням неякісними грибами. Він думав, що його вже нічим не здивувати.

Він помилявся.

Коли Ліріель підійшла до його столу, він підняв очі, побачив тендітну золотоволосу ельфійку, і його напруга на мить ослабла. 

«О, - подумав він. - Принаймні ця не буде проблемою. Виглядає, як ангел».

Ліріель усміхнулася. Усмішка була такою щирою, такою доброю, що Сер Річард навіть подумав: 

«Може, цього разу все буде добре?»

- Доброго дня, - промовила Ліріель солодким голосом. - Я Ліріель Світлолиста. Прибула на відбір.

- Давайте ваші документи, - сказав Сер Річард, простягаючи руку. - Родовід, сертифікат про народження, довідка про здоров'я, рекомендаційні листи, магічний дозвіл...

- Магічний дозвіл? - перебила Ліріель, і її брова поповзла вгору. - Ви серйозно? Я маю надати вам папірець, який підтверджує, що я можнаю користуватися своїми власними здібностями? А якщо я не візьму цей папірець, мене не допустять до відбору?

- Такі правила, - сухо відповів Сер Річард.

- У такому разі я хочу побачити ці правила. В письмовому вигляді. З усіма підпунктами та візами. Бо, знаєте, я навчалася в Академії Магічних Мистецтв, і там мене навчили, що без письмового документа будь-яке правило - це просто чиясь забаганка.

Сер Річард зітхнув. Він знав, що десь у надрах його столу лежить товста папка з правилами, але він не відкривав її вже три роки, бо ніхто ніколи не питав.

- Це стандартна процедура... - почав він.

- Стандартна для кого? Для дракона, який спить у печері й не знає, що таке бюрократія? Чи для вас, шановний пане адміністраторе, який, схоже, страждає від того, що змушений пояснювати абсурдні вимоги? Я вас розумію. Я теж ненавиджу дурні правила. Але якщо вони вже є, хай вони будуть хоч логічними.

Сер Річард відкрив рот, щоб відповісти, але не встиг. Ліріель продовжила:

- Але знаєте що? Я не буду сперечатися. Ви дайте мені цей папірець, я його підпишу, навіть не читаючи, бо впевнена, що там написана максимально безглузда інформація. Я просто хочу в свою кімнату, бо їхала три дні, і в мене болить спина. Чи є в замку нормальні ліжка, чи я буду спати на каменях, як справжня драконяча наречена, що готує себе до суворого побуту?

- Ліжка у всіх кімнатах однакові, - видавив з себе Сер Річард, який відчув, що втрачає контроль над ситуацією. - М'які, з перинами.

- М'які? Для мене? О, яка турбота. А подушок скільки?

- Одна на кімнату.

- Одна? - Ліріель зробила ображене обличчя. - Одна подушка на кімнату? Я правда не знала, що відбір наречених для дракона - це школа виживання. Гаразд, я сама принесла з собою подушку. Вона маленька, але моя. Буду спати на ній. І на перині. І загорнувшись у ковдру. Бо, знаєте, у замках завжди холодно. Дракони, напевно, люблять прохолоду, чи як?

Сер Річард підписав її реєстраційний лист тремтячими руками і простягнув ключ.

- Ваша кімната… двадцять третій поверх…

- Знаю-знаю. Альпіністський клуб. Дякую.

Вона взяла ключ, ключ, до речі, був зроблений з обсидіану та мав форму драконячого зуба.

- Милий ключ, - сказала вона, розглядаючи його. - Сподіваюся, він не кусається, коли я вставляю його в замок. Бо це буде дуже символічно: ключ, який кусає майбутню наречену. Прямо як ваша реєстрація.

І вона пішла, залишивши Сірого Плаща сидіти з відкритим ротом.

Його помічник, молодий хлопець на ім'я Тім, обережно запитав:

- Пане Річарде, з вами все гаразд?

- Тіме, - відповів Сірий Плащ тремтячим голосом. - Я щойно розмовляв з ельфійкою, яка за п'ять хвилин встигла поставити під сумнів: наші правила, архітектуру замку, драконячий смак, якість ліжок і мою компетентність. І вона робила це з усмішкою. З усмішкою, Тіме. Я боюся. Я справді боюся.

- Можна випити заспокійливого чаю…

- Подавай цілу каструлю.