Розділ 6.Ворота, за якими починається пекло (для організаторів)

Замок для відбору був розкішним.

Коли Ліріель вийшла з ельфійської карети біля воріт замку Вогнеземії, вона ще не знала, що залишить після себе слід, який обговорюватимуть роками. 

Вона просто стояла, поправляла сукню, струшувала пил зі своєї валізи (тієї самої, куди мама поклала брошуру «Як вижити після конфлікту з великою вогняною істотою») й розглядала замок з виразом людини, яка щойно програла суперечку з архітектором.

Інші наречені завмерли. Золотоволоса, тонка, мов билинка, з величезними очима, що дивилися на світ з ангельською невинністю. Плаття з переливаючогося шовку, на плечах легка накидка. Всі подумали: «Ой, яка тендітна, бідолашна, її дракон з’їсть на сніданок!»

А потім Ліріель відкрила рота.

- Знаєте, - звернулася вона до візника, який усе ще сидів на козлах і благав усіх богів, щоб ця ельфійка поїхала геть, - я бачила малюнки замків у книжках. На них завжди є вежі зі шпилями, арки, ліпнина. А це... це ніби хтось сказав архітектору: «Побудуй мені страшну халупу, але щоб бюджет був мінімальним». Ви погляньте на ці стіни! Вони чорні, страхітливі, але поміж камінням росте мох. Якщо дракон хоче лякати, хай хоча б за працівниками садовими слідкує.

Візник, який працював на королівську сім'ю двадцять років і бачив усе, мовчки сховав обличчя в долонях. 

Він більше не міг. Його психіка не витримувала.

Біля воріт Ліріель зустріла перша перепона - два стражники в обладунках, на яких були викарбувані дракони. Стражники виглядали так, ніби їхні душі вже давно покинули тіла, але тіла чомусь усе ще стояли на посту.

- Ваше ім'я? - механічно спитав перший стражник, тримаючи в руках пергаментний список.

- Ліріель Світлолиста, ельфійка, біда на голову своїх батьків, кошмар для викладачів і, як мені сказали, остання надія цього відбору на хоч якісь емоції.

Стражник завмер, опустив список і подивився на колегу. Колега знизав плечима.

- Ви... ви є в списку, - сказав перший стражник після тривалої паузи. - Ваша кімната... двадцять третій поверх, західне крило.

- Двадцять третій поверх? - Ліріель закотила очі. - А підйомники в цьому замку передбачені? Чи я маю літати? Бо в мене крила відросли тільки вчора, але вони ще сирі.

- У замку є сходи, - сухо відповів стражник.

- Сходи. Чудово. Відбір наречених для дракона, а наречених заселяють на двадцять третій поверх без ліфта. Якщо я не виграю, то принаймні буду мати ноги, про які мріє кожен альпініст. Дякую за турботу.

Ліріель схопила валізу й попрямувала до входу, навіть не озираючись. Стражники перезирнулися.

- Цю треба було не в список вносити, а в попереджувальні листи відправляти, - сказав другий стражник.

- Мовчи. Сірий Плащ хай сам розбирається.

***
- Слухайте, організатори, - сказала вона голосом, що розрізав метушню майбутніх наречених, як ніж масло. - У мене питання: туалети тут розташовані згідно з пожежною безпекою? Бо, знаєте, коли поруч живе величезна запальничка, хочеться знати маршрути евакуації.

Перша претендентка, принцеса з далекого королівства, ледь не впустила віяло.

- Ви... ви що, не боїтеся дракона? - прошепотіла вона.

- Боятися? - Ліріель закотила очі. - Дорогенька, я вдома витримувала сімейні вечері з бабусею, яка пам'ятала падіння Третьої Імперії. Порівняно з тим, щоб витримати тригодинний монолог про те, «якими ми були гордими ельфами 5000 років тому», будь-який дракон здасться веселим компаньйоном.

Адміністратор відбору, немолодий лицар на прізвисько Сірий Плащ (бо битися з драконом не наважився, але організовувати конкурси краси - будь ласка), нервово переглядав список. Він вже чув про цю ельфійку. Весь персонал чув.

***