Розділ 2. Початок навчання, або Як зруйнувати репутацію академії за тиждень

Коли Ліріель виповнилося сімдесят п'ять (за ельфійськими мірками - підлітковий вік), родина вирішила віддати її до Академії Магічних Мистецтв імені Мудрого Еранделя. 

Це був найпрестижніший навчальний заклад усього лісового королівства. Там навчалися майбутні архімаги, радники королів та зіркові друїди. Там панувала атмосфера поваги, знань та взаємної ввічливості.

Батьки сподівалися, що академія виліпить із доньки нормальну ельфійку.

Ліріель сподівалася, що там буде хоч якась цікава книга, а не чергові «100 способів чемно відмовити в танці».

Академія зустріла її величними залами, статуями давніх магів та ароматом ладану й старої мудрості. 

Ректор - поважний ельф на ім'я Ерандель П'ятий (названий на честь засновника), віком три тисячі років, з довгою сивою бородою та очима, що бачили падіння трьох імперій - особисто проводив екскурсію для нових студентів.

- Ласкаво просимо до храму знань, - промовив він мелодійним голосом. - Тут ви навчитеся осягати магію світу, гармонію стихій та… - він зробив паузу. - …мистецтво внутрішньої тиші.

- О, внутрішня тиша, - прошепотіла Ліріель до сусідки-ельфійки. - Це коли не чути, як моя бабуся скаржиться на молодь?

Сусідка зніяковіла й відсунулась.

Перший рік навчання став випробуванням для всіх. 

Ліріель була неймовірно талановитою ученицею. Магія підкорялася їй з дивовижною легкістю. Вона могла закликати зоряний пил, лікувати рани одним дотиком і створювати ілюзії, які неможливо було відрізнити від реальності. Викладачі захоплювалися її здібностями.

А потім вона починала говорити.

- Професоре Тіндоміре, - звернулася вона до викладача астрономії на другому тижні. - Ви пояснюєте рух зірок так, ніби самі їх там ніколи не бачили. Ви взагалі виходили вночі на вулицю, чи ваша обсерваторія не має вікон?

Професор, який провів тисячу років, вивчаючи небо, образився.

- Ви молода й зухвала…

- А ви старий і педантичний, - кивнула Ліріель. - Але це не заважає нам обом робити свою роботу. Ну, вам - намагатися навчати, мені - не спати на ваших лекціях.

Це був лише початок.

На заняттях з історії магії вона зауважила, що «підручник написаний так, ніби автор отримував зарплату за кількість сторінок, а не за зміст». 

На етикеті вона спитала викладачку, чи правда, що «ельфійська чемність - це просто загальноприйнятий спосіб сказати співрозмовнику, що він вам настільки неприємний, що ви не хочете витрачати на нього навіть образу». 

На бойовій магії вона продемонструвала заклинання, яке роззброювало супротивника, а потім додала: «І це все? Моя бабуся страшніше виглядає, коли їй подають холодний чай».

Хроніки вигнання, або Збірник образ для нащадків

Другий рік навчання став переломним. 

Ліріель створила собі репутацію «божевільної, яку краще не чіпати». У неї з'явилися недоброзичливці, але вони швидко зрозуміли, що сперечатися з нею - самогубство. Аргументи Ліріель були блискавичними, а сарказм не знав меж.

Одного разу син лорда-мера, пихатий ельф на ім'я Келедор, вирішив принизити її публічно.

- Ліріель, - сказав він на обіді в академічній залі. - Ви, напевно, такі гострі на язик, бо намагаєтесь компенсувати відсутність інших… талантів?

У залі замовкли. Це було грубе нахабство.

Ліріель повільно відклала ложку, підвела на нього свої величезні блакитні очі та промовила - тихо, але так, що почули всі:

- Келедоре, я бачила розумові здібності вашого родоводу. Вони схожі на цю ложку. Пусті всередині, але зручні, щоб зачерпувати те, що інші приготували. Різниця лише в тому, що ложка хоч іноді буває корисною.

Келедор побілів. Його друзі засміялися, але потім злякано замовкли.

- А ви, - продовжила Ліріель, звертаючись до аудиторії, - чого витріщилися? Хіба ви не знали, що найбільша небезпека в цій академії - не темна магія, а тупість у шовкових шатах?

Після цього випадку батьки Келедора написали скаргу ректору. 

Ректор викликав Ліріель на килим.

- Ліріель, ви талановита учениця, - сказав він, важко зітхаючи. - Але ваша поведінка… ви ображаєте студентів, викладачів…

- Я кажу правду, - парирувала вона. - Якщо правда ображає, то проблема не в правді, а в тих, хто боїться її чути.

- Ви не можете так поводитися!

- А ви не можете вимагати, щоб я була ввічливою з ідіотами. Це суперечить моїй природі.

Ректор закрив обличчя руками. Він ще не знав, що це була їхня найлегша розмова.

Третій рік.

Ліріель перейшла на магію ілюзій. Її проєкти були геніальними. Вона створила ілюзію, яка показувала людині її найглибші страхи в комічному вигляді - «бо якщо ти смієшся зі своїх страхів, вони втрачають владу». Але викладач, побачивши своє відображення у вигляді танцюючого гобліна в пампушках, образився на триста років.

- Це неповага до старших! - заявив він.

- Це самопізнання через гумор, - відповіла Ліріель. - Але якщо вам боляче, я можу зробити ілюзію, де ви виглядаєте мудрим. О, зачекайте, це вже фентезі.

Саме тоді в академії почали говорити про відрахування. Але Ліріель не збиралася здаватися. Вона вирішила, що якщо її виженуть, то зробить це так, щоб про неї пам'ятали віками.

Великий фінал, або Як впала гординя академії

Все вирішилося на четвертому курсі. 

На річному іспиті з магічної етики, який проводив сам ректор, студенти мали продемонструвати знання правил чемності в магічному середовищі.

Ліріель зайшла до аудиторії, сіла, посміхнулась своєю ангельською усмішкою.

- Ліріель Світлолиста, - промовив ректор, дивлячись на неї з надією та страхом. - Ваше завдання: опишіть, як ви чемно відмовите колегі-магу, який пропонує вам сумнівний ритуал.

Ліріель зробила вигляд, що замислилась. Потім відповіла:

- Я скажу: «Дякую за пропозицію, але я не практикую ритуали, в яких використовуються інгредієнти, що пахнуть пліснявою та відчаєм. І ще: якщо ви вважаєте, що я погоджуся на щось, що може призвести до тимчасового паралічу лівої ноги, ви помиляєтесь. У мене є плани на завтра, і вони не включають сидіння на одному місці з глузливим виразом обличчя».