Частина перша

I

Густий смолянистий ліс. Верески, крики. Декілька годин поспіль там точилася битва між стороною Дерса і стороною Келта.

 Сріблом місяць освітлював морди, хвости, зуби, каплі крові та очі, які горіли ненавистю й люттю. Червоні, ближче до помаранчевого - очі… Серед маси тіл виділялася фігура одного з лідерів. Цей лис боров одного противника за іншим, твердо стояв на лапах й гнівно розмахував зі сторони в сторону хвостом.

 Удар по горлу. В очі й на морду бризнула рясним фонтаном кров. Тепла й густа. Лапою потягнувся протерти. Блиск лимонних зіниць, далі блиск блідо-василькових зубів, поштовх… зімкнулись на горлі, мить, темрява!

Одне тіло, друге, третє!... лапи стогнуть від болю. Пече потилиця.

— Дерсе ззаду!

Дерс обернувся. За волосину від носа мигнули зуби. Він вгриз волосате й спітніле тіло за шию і кинув об землю. Одним рухом вбив прокусивши горло.

Підлетів ще один вузькомордий, худорлявий та високий. Дерс обернувся, щоб напасти, але в останній момент спинився.

— Ще б трохи!… Я не проти взяти командування. — сказав той весело. — Дивись по сторонах.

На голові у друга Дерса був рубець з якого рясно текла рубіново-червона кров, на око щоку і скапувала з останніх волосинок на землю. Він протер лапою щоку.

— Потрібно знайти Кел…

Тут між них влетів лис. Він без роздумів накинувся на Дерса. Солт без роздумів схопив рудого і відірвав від друга.

— Знайди здоровилу сам. Я приєднаюсь!

Солт почав рватися з лисом.

 Дерс став крутити головою шукаючи масивну фігуру знайомого ворога. І таки знайшов. Він кинувся до нього через щільну масу тіл. Всюди крики: «Ааааарррь!!!Аааааарь!Мерзота!!!», і коли дістався напав. Лис виявився значно сильнішим. Вищий, м’язистий з великим носом і заокругленими вухами, шрамами.

 Удари збивали Дерса з лап. Кожний з них був ледь не останнім. Боліла голова, а з носа пішла кров. Він знову, й знову вставав та атакував Келта. Коли ж той в черговий раз жбурнув Дерса об землю то глузливо розреготався. Пару перших хвилин Дерс не міг дихати. Спина ближче до лопаток і самі лопатки пекли.

— Тепер скажи. Був сенс починати усе це аби ось так здохнути!? Дурень!

Дерс з важкістю, проте піднявся. У цю мить збоку на Келта прилетів Солт. Часу дивитися не було. Дерс підскочив і вдарив велетня в бік, збив з рівноваги. Солт вкусив за лапу, смикнув. Келт перекинувся. Дерс щосили вгриз переможеного ворога за шию, проте Келт лапами відпихнув його від себе, і хутко піднявся. З шиї текла кров.

— Мерзотни…! — він сіпонувся, і  виплюнув з пащі густу кровицю.

Дерс і Солт приготувалися до нападу. Келт відчув як закрутилася голова. Ненависно оглянувши обох, звелів своїм силам відступати.

Ця битва була лиш однією з тих котрі відбулися потім. Лиш однією, першою в усій хроніці котру згодом назвуть «Хроніка Дерса, Фолда і Вейлена». 

У дальніх куточках землі зими завжди холодніші й лютіші ніж у містах чи селах.

 Сніги засипають землю так що тваринам котрі живуть у лісах, великим і малим ситість та тепле лігво здається далекою недосяжною мрією, однак вони знають, як жити у таких умовах. Вони пристосовані й загартовані. Власні закони, порядки та звичаї давно діють на цих краях. Так, серед безмежних просторів лісу ми знаходимо гірський масив котрий тягнувся змією і ділив землю на дві частини. Саме там проживав Дерс.

 Попри свій вік, а саме три роки що для лисів було заведено вважати початком старості, Дерс досягнув чималого. Одним з таких досягнень була його територія найбільша серед інших, троє лисиць що у лисячій громаді вважалося гідним пошани. Не подумайте часом що це якась дурниця і як кількість лисиць може дати щось корисне. У цьому безумовно була своя хитрість оскільки кількість лисиць прямо вказувала на здатність лиса їх прогодувати, що своєю чергою вказувало на достаток здобичі, на успіх серед лисиць, талан «падати на вуха» теж наявний і потомство, що не менш важливо.

Деяку повагу і статус Дерс здобув серед інших територій, проте його характер і його амбіції потребували більшого. Цим «більшим» стала ще одно лисиця, на ім’я Лайла. Чутки про її красу ходили перед нею і не оминули Дерсивих вух рівно, так само як і не оминули вух його суперників. Звісно ж думки Дерса були націлені на користь для себе і тільки для себе.

 Він не посвячував у особисті плани своїх лисиць. Ще з дитинства після слів матері нікому не довіряти у нього з’явилася звичка, чи вірніше буде сказати правило до усіх ставитися підозріло, адже кожен здатен зрадити й підставити.

 Поки що Дерс спирався на чутки про «красуню з красунь». В живу, ні він, ні вона один одного не бачили, що тільки було на краще, адже їхня цікавість зростала й одночасно з нею зростали примарні очікування та сподівання.

***

До Лайли Дерс займався питанням пов’язаним з небезпекою вторгнення на свої землі. Не по плітках він знав відношення інших до себе. Мова йде про ще шістнадцять територій з такими ж ватажками як і він. Більшість з них були вороже налаштовані коли тільки Дерс з’явився на цих краях.

 Одним з лютих ненависників Дерса виступав Келт. Саме той Келт з яким вступили в бій Дерс і Солтом. Територія цього лиса знаходилася майже в центрі шістнадцяти. До появи Дерса він на ряду з іншими був ледь не лідером цих земель. Влаштовував збори й подекуди суди. З появою Дерса авторитет цього лиса став слабшати. Зібравши довкола себе спільників, Келт хотів прогнати Дерса раз і назавжди. Вже тоді Дерс нехай не володів територією якою володіє тепер, але та територія не уступала Келту. В той час він познайомився і взяв у яснодарки[1] лисицю Делку.