53

Від цих слів Кетрін відчула, як гаряча волога скупчилася в неї між ніг, і якби герцог настояв на своєму, то дізнався б, якою вологою вона була насправді, готовою прямо тут і зараз віддати йому його винагороду. Тільки вона не встигла віддячити його світлості, як той того хотів, бо за їхніми спинами почулися кроки, що кралися по м'якому снігу. Дівчина блискавично вирвала поділ своєї сукні з чіпких рук герцога і якраз вчасно, інакше таку делікатну сцену побачила б Шарлотта.

- О ваша світлість! - заспівала мило дівчина. - Ви ще тут! Хіба ви не пішли пів години тому?

- Як бачите, ні, люба міс Стокмі! - став солодко посміхатися герцог Ештон, привівши свої почуття в повний порядок. Він уміло справлявся з почуттями, а ось Кетрін – ні. Її обличчя, як і раніше, було червоне, бо її ледь не застукали за такою ганебною справою. На щастя, Шарлотта була повністю поглинена його світлістю, не звертаючи на неї жодної уваги. А ось погляд герцога Ештона красномовніше говорив їй, кричав їй, що вони обов'язково повернуться до цієї теми, і він знову вимагатиме від неї свою винагороду.

Дочка покійного барона Нільдерстоуна почала мило фліртувати з його світлістю, зовсім забувши про присутність своєї тітки, яка залишилася осторонь спостерігати за цією чарівною сценою спокуси. Дівчина сором'язливо опускала очі, прикидаючись скромною і безневинною овечкою, яку бентежила увага такого гарного і чарівного кавалера, яким був герцог Ештон.

- Я так рада прислужити її сіятельству! Я так багато чула про замок Бертольдшир. І ось тепер зможу на власні очі переконатися в хибності чи правдивості тих чуток, що дійшли до моїх вух. Я так вдячна вам, ваша світлість, що ви вважаєте мене гідною бути компаньйонкою маркізи Ботем.

- Ну що ви міс Стокмі! Не варто подяки, - відповів спокусливою усмішкою Річард, вирішивши прийняти гру цієї юної леді, яка не двозначно дала йому зрозуміти, наскільки вона зацікавлена його персоною. Він також став мило фліртувати з нею, щоб зробити боляче Кетрін, щоб поранити її якомога сильніше.

«Дурню, їй все одно з ким ти фліртуєш! - Такі думки роїлися в голові чоловіка. - Їй нема діла до тебе. Вона не стане тебе ревнувати. Адже ревнощі йдуть поруч із щирими та піднесеними почуттями. А у випадку з місис Стокмі - коханням тут і не пахне! Але хоч трохи розважусь – все буде легше, ніж терпіти цей пекельний біль, що не дає мені спокою з того часу, як я зрозумів, чому вона втекла від мене».

- Ні, ви помиляєтесь, мілорде. Ви настільки щедрі й безкорисливі, що й не помічаєте вашої доброти та великодушності. Ваше благородство не знає меж!

«От, лисиця, знає, як задовольнити чоловіка! Вихваляння найслабше місце кожного мужика! Її мати добре навчила доньку, як зробити приємне джентльмену. Цікаво, чому ще навчила свою чарівну і цнотливу доньку покійна баронеса Нільдерстоун. Або можливо, це безневинне дитя вже й не таке безневинне, яким здається? Було б мені цікаво дізнатися - чи правий я у своїй здогадці, чи помиляюся».

Шарлотта вирішила провести милого гостя до його коня, зовсім забувши про моральність та чесноти. Але в цьому богом забутому місці на землі нікому не буде діла до дотримання правил пристойності. Кетрін пленталася позаду своєї племінниці й герцога Ештона, не втрачаючи жодного слова чи недвозначного погляду між юною леді та джентльменом. Їй було дуже неприємно дивитись на це. Якесь дивне почуття відчула вона, котре не могла зрозуміти. Ніколи у житті вона такого не відчувала. Туга грудка стала у горлі, заважаючи вільно дихати. Злість та образа затопили її. Сльози підступили до очей і погрожували виплеснутися назовні бурхливим потоком. Тільки, на її щастя, це ніхто б не помітив, якби це сталося. Надто вже захоплені були один одним міс Стокмі та герцог Ештон, наче два закохані голубки. Кетрін зовсім не сподобалося таке порівняння. Вона відчула таку лють на них, особливо це почуття поширювалося на чоловіка.

«Як він сміє у моїй присутності фліртувати з іншою дівчиною! А ще присягався мені у вічному коханні! Тепер бачу, наскільки вічною була його любов».

Кетрін не розуміла, що з нею діялося. Вона раніше ніколи таке не відчувала.

«Господи, помилуй мене, грішну! Я що ревну? Це і є ревнощі?! - Раптом зрозуміла вона, стискаючи долоні в кулачки. - Ось про що твердила мені тітонька Меггі, ось що вона відчувала, коли бачила віконта Крекстона, котрий мило балакав з іншими панночками».