52

- Ви тільки дбаєте про свої почуття, люба Дороті. Яке убоге ім'я! Дороті! - Чоловік мовив її теперішнє ім'я, ніби пробуючи на смак. - Кетрін вам йшло краще. Вам немає діла до моїх почуттів. А почуття Роберта вам і поготів неважливі, якщо ви прирікаєте малюка на те життя, яке тягнете самі. Хіба це можна назвати життям? Ви ледве зводите кінці з кінцями. У вас нема дворецького, нема слуг, у каміні ледь горить вогонь. Одяг, який ви носите, навіть не можна назвати одягом. Це злиденні ганчірки. Ви живете в злиднях, називаючи це благородним життям, гідним будь-якої похвали заради Ісуса Христа. Хіба такого ви бажаєте своїй дитині? І ви ще кажете мені про почуття. Та це вам все одно до власної дитини, яку ви позбавили її рідного батька, позбавили життя, гідного спадкоємця герцогського титулу, який нічого не потребуватиме, купатиметься в розкошах, одягнений, як сам король, а, не бідуючи, як жебрак! Або коли ви втікали з батьком Гаврилієм, вам було невідомо, що ви вагітні, і ви тривалий час вважали хлопчика саме його сином. Коли ви зрозуміли, що Роберт мій син? Коли він став надто схожий на мене? Так?

- Я ... не ...., - Дівчина намагалася підібрати слова для того, щоб пояснити йому все. Але хіба це можливо? – … ваша світлість… Я… Мені важко це пояснити.

- А ви все-таки спробуйте і поясніть мені, люба місис.

- Зараз не час і не місце для цього, мілорде. Я повинна знайти Роббі, я потрібна моєму малюку зараз.

- Нашому малюку, місис... - Герцог Ештон хотів вимовити прізвище її чоловіка, але не зробив цього. - Нашому малюку, Кетрін, - натомість мовив він. - Я знаю, нашому малюкові потрібна ти, Кетрін. Але йому також потрібний і батько.

- У нього є батько.

- Йому потрібен справжній батько, а не той, що терпить його заради дружини чи заради пристойності.

- Гаврилій його не терпить заради мене чи пристойності, як ви зволили висловитися, ваша світлість, він його любить і піклується про нього, як про власну дитину.

- Чи це так, місис Стокмі?

- Так, мілорде, це так направду.

- Не вірю, місис Стокмі. Чому я вам не вірю, люба міс Беккет? - Чоловік згадав ім'я, яке колись належало дівчині, від чого їй стало боляче. Минуле надто поранило її загрубілу душу, що сховалась від усього за високими стінами, щоб не чути, не бачити й не відчувати. - Дорога леді Ештон! - Наступне звернення чоловіка до дівчини змусило її серце забитися з потрійною силою, воно так стукало всередині, що їй здавалося, його биття було чутно навіть чоловікові, який зводив її з розуму. - Як це звучить гарно! Як я мріяв вас так називати! Як я мріяв тебе називати своєю герцогинею! - голос герцога пом'якшав і звучав, як нявкання пораненого кошеня. - Чому, чому, Кетрін? Чому ти не дозволила мені так називати тебе перед людьми й Господом нашим? - Дівчина не дивилася йому в очі, знаючи, що не витримала б його пристрасного погляду, тому дивилася вниз, на його начищені до блиску чоботи. - Чому ти втекла?

Кетрін помітила, як його рука наблизилася до її щоки, і ще секунда, і він торкнувся б її. Цього вона б точно не винесла, тому відсахнулася від нього, як від отриманого ляпаса. Чоловік завмер на місці, дивлячись на неї здивовано, проте вже за хвилину усвідомив всю гірку правду. Від цього його гарне чоловіче обличчя спотворила гримаса болю, і він криво усміхнувся, скрипнувши зубами.

- Ви мене ніколи не розуміли, мілорде, - мовила Кетрін, намагаючись пояснити йому свою думку. - Вам ніколи не було діло до моїх почуттів. Ви завжди брали те, що подобалося і хотілося вам. А почуття навколишніх вас ніколи не цікавили. Хоча б зараз заради власної дитини дайте нам спокій. Зараз він носить прізвище Стокмі, і в майбутньому його поважатимуть. А уявіть, на що перетвориться його життя… - Кетрін задихнулася, тому їй потрібен час, щоб перевести подих. - Адже у вас ніколи не буде права на нього. Уявіть, якщо відкриється правда, всі будуть знущатися з нього, його життя перетвориться на пекло. Над ним і так потішаються старші хлопчаки через його химерну і незвичайну зовнішність. Якщо ви його так любите, як кажете, мілорд, то зберігатимете таємницю так само як і я з Гаврилієм. Адже ви не бажаєте такої гіркої долі Роббі? Я маю рацію, мілорде? Адже ви не такий безсердечний, яким хочете здаватися. Краще, щоб ви сказали Роббі самому, що ви йому не справжній батько. Він мені не повірить, а батькові Гаврилію тим паче. Ви зможете бачити Роббі в маєтку вашого дядечка, тому що Гаврилій вирішив віддати малюка на службу в замок.

Після хвилинного роздуму герцог запитав:

- Ви мене заплутали зовсім, місис Стокмі. Бачу, ви мені не відкриєте справжню причину вашої втечі. Ви мені не відкриєте причини того, чому вас спокусила доля дружини скромного священника, а не шлюб зі знатним аристократом. Чому ви відкинули титул герцогині Ештон і з такою радістю прийняли прізвище Стокмі? Але залишимо це. Я втомився від цього. Давайте краще з'ясуємо ось що. Що буде, якщо я погоджуся на вашу вимогу?

- Це не вимога, мілорде, це прохання.

- Ну, нехай буде прохання, якщо ви так вважаєте, - погодився чоловік. – Суть справи це не змінює.

- Тоді я буду вам вдячна до кінця своїх днів, ваша світлість, - жіночий голос став ніжнішим, бо вона трошки повірила у можливість того, що він погодиться, пристане на її пропозицію, хоч і не до кінця.

- Мені не треба вашої подяки за це, шановна місис Стокмі. Я хочу винагороду за це, - він схопив руку дівчини, стиснувши з такою силою, від чого Кетрін стиснула зуби від болю.