51

Кетрін рушила за герцогом Ештоном, який знову з'явився в її житті, щоб мучити її й вводити в гріх і спокусу. Її чоловік не пішов за нею слідом так, як його покликала його матінка, вимагаючи негайно зайти до вітальні, адже вона потребувала його допомоги. Дорогою прихопивши дитячі шапочку, шарфик і рукавиці, вона вибігла на мороз, навіть не подумавши про те, що їй слід було щось тепле накинути й на себе. Жінка, не помічаючи холоду і холодного вітру, слідувала за маленькими й великими слідами, що вилися навколо будинку. Позаяк її голова була опущена вниз, вона не помітила перешкоду, що виросла несподівано перед нею, врізавшись у неї з розмаху.

- Як ви можете так цинічно брехати своїй дитині, місис Стокмі? - почула вона голос, від якого затремтіла.

Піднявши голову, перед її очам постав герцог Ештон. Відсахнувшись від нього, як від прокаженого або від диявола в плоті, вона кинула на нього сердитий погляд своїх зелених очей.

- Що ви мене так боїтеся? Я не демон. Не бійтеся. Не заберу вас із собою в пекло, в якому я перебуваю вже понад п'ять років завдяки вам, люба місис Стокмі. Хоча я б з радістю зробив це, щоб ви зрозуміли, що наробили своєю втечею. Невже я був вам настільки неприємний і ненависний, що ви навіть не потрудилися сповістити про те, що з вами все гаразд, щоб я не хвилювався і не шукав вас даремно, вважаючи вас викраденою, або яка потрапила в біду, чи взагалі померла? Чому ви не написали хоч єдиного рядка про те, що ви вийшли заміж, тому що мої обійми вам огидні?!

Кетрін мовчала, уважно слухаючи його слова. Їй було боляче від його закидів, на які вона, одначе заслужила. Її серце також стискалося від болю, який вчувався в його голосі. Їй було також боляче, але вона не могла пояснити, чому вона це зробила, не могла відкрити всю правду. Він би її не зрозумів. Герцог вважав би її смішною та дурною.

- Ви мене так і не полюбили, місис Стокмі? – Його очі вимагали відповіді від неї. Вона не могла йому збрехати. Кетрін приготувалася до того, що буде, коли вона відкриє свої справжні почуття. – Так?

Жінка глибоко зітхнула, готуючись до того, що буде, коли вона відкриє рота. Чоловіча рука лягла їй на щоку, і вона відсахнулася від його дотику, як від дотику самого диявола. Так він вирішив, вона була в цьому певна. Кетрін не стала спростовувати його здогад. Але насправді вона відсахнулася, тому що його дотик викликав у ній почуття, які томилися в середині неї стільки років, які вона ховала глибоко в собі, перешкоджаючи їх виходу назовні, тому що вони б занапастили її, піддавши гріху і спокусі, пороку і розпусті, та аморальній поведінці.

- Тепер мені все зрозуміло, місис Стокмі, - з такою тугою і болем у голосі мовив чоловік, від яких дівчина затремтіла. Їй хотілося плакати від того, що доводилося мовчати. Але мовчання це не брехня, а отже – не гріх. Вона не згрішила перед Господнім лицем, мовчавши про свої справжні почуття. Але дівчина розуміла, що завинила перед чоловіком, яка так її любила, промовчав про почуття до нього.

- Мені ніколи з вами, мілорде, сперечатись, - тільки й мовила Кетрін, намагаючись обійти чоловіка лівою стороною, але той не дозволив їй це зробити, перегородивши їй шлях своїм величезним тілом. - Дайте мені пройти, ваша світлість! - крикнула вона, розгнівавшись на того за те, що не прислухався до її прохання і благання.

- Ви позбавили мене спадкоємця, місис Стокмі, - продовжив гнути свою лінію герцог, не даючи їй пройти й не звертаючи уваги на її страхи та хвилювання за сина.

- Мій хлопчик бродить десь там, на морозі без верхнього одягу і навіть без шапочки, - Кетрін з палючими від злості очима дивилася прямо в сердиті, чоловічі очі, сміливо, без краплі страху обстоюючи свою позицію. Вона страшенно переживала за дитину, її голос тремтів, а губи тремтіли від образи й злості на герцога Ештона за те, що він намагався вивудити про її почуття, поки її хлопчик мерз на цьому морозі.

- Він замерзне і застудиться, мілорде, - на її очах виступили сльози, які не можна було помітити. - Ну, звичайно, всі ваші слова про любов до Роббі були награні! - Стала вона його докоряти за байдужість до Роберта. - Вам нема справи до хлопчика. Хай мерзне! Вашій світлості байдуже!

- Роббі забіг у той будинок, - раптом тихо мовив герцог, вказавши рукою на протилежний будинок, що належав родині Томсонів. - Думаю, його не виженуть на мороз, гарненько перед цим укутавши чимось теплим. Їм не байдуже. Адже вони не герцогської крові. У них є серце не те, що в мене, правда, місис Стокмі?

Кетрін мовчала, вдивляючись у будинок сусідів, повільно заспокоюючись, проте наступні слова герцога змусили її розхвилюватися ще більше, ніж раніше.

- Мене ж не повинно хвилювати, що в мене тепер росте ще один бастард, якому буде несолодко в його житті, над яким всі потішатимуться, кому не ліньки.

- Роббі не ваш бастард. Він мій син і законний син містера Стокмі. І ніхто з нього не насміхатиметься, поки він носить прізвище отця Гаврилія. І так буде, якщо ви не розпускатимете чутки про те, що Роберт ваш незаконнонароджений син. Якщо ви не хочете, щоб його називали виплодком і герцогським покручем, а мене - розпусною жінкою, то ви мовчатимете, ваша світлість!

Звідки взялося в ній стільки сміливості та хоробрості, щоб кинути йому ці слова в обличчя, при цьому ще й дивлячись у його очі прямо, не опускаючи погляд униз? Вона не могла собі відповісти на це запитання.