50

Радісне обличчя отця Гаврилія блискавично стало білим і похмурим. Він швидко проводив небажаного гостя до свого кабінету, повертаючись у бік вітальні, переконуючись у тому, що ніхто з домашніх не став свідком цієї сцени.

- На честь вашої дружини, клянуся, я більше не посягатиму, - кинув відразу герцог Ештон, коли двері кабінету зачинилися за ними. – Я її розлюбив. Мені більше немає діла до неї. Вона ваша власність, робіть із нею, що хочете. Але від Роберта я не відмовлюсь! Це я вам обіцяю.

- Хто вам сказав, що Роберт ваш син, мілорде? – раптом пролунало з вуст містера Стокмі таке дурне питання, що свідчило про те, що той не збирався так просто здавати свої позиції. - Моя дружина Дороті? Або віконтеса Крекстон?

- Дороті! Яке безглузде ім'я! Воно зовсім не йде такій пристрасній та сліпучій дівчині, як Кетрін. Хоча ні. Нині воно їй ідеально підходить. Вона стала такою непоказною і бляклою, так би мовити, до пари її нинішньому імені. Як вам вдалося, отче Гаврилію, зробити з яскравої квітки сіру тінь? Істота, така вбога, яка крім співчуття нічого більше не викликає в людях, що зустрічаються їй на шляху?

- Якщо це кажете ви, така порочна і розпусна людина, то бачу, що моя праця була не марною. Я врятував Дороті від пороку та розпусти, в які ви її занурили. Я врятував її від ганьби, яку ви на неї накликали, зробивши своєю коханкою.

- Коханкою?! - Річард дивувався, про що говорив святий отець. - Кетрін ніколи не була для мене просто коханкою.

- Не треба брехати, мілорде. Називайте речі своїми іменами. Ви спокусили бідолаху. Ваші розпусні й гріховні стогони були чутні на весь будинок. Всі слуги знали про це і пліткували на кухні, на стайні та за кожним поворотом вашого величезного маєтку. Думаєте, всі дурні й не розуміли, що означали ці звуки, що лунають із вашої спальні?!

- Ви все неправильно витлумачили, отче Гаврилію. Я хотів на ній одружитися і зробити її своєю законною дружиною, своєю герцогинею, господаркою маєтку Ештонів. Я навіть вас запросив у свій дім заради цього.

- Тоді треба було спочатку це зробити, а вже потім замикатися з нею у своїх опочивальнях, мілорде, і робити те, що ви з нею робили! Не зробивши цього, ви накликали на неї ганьбу перед очима людей і гріх перед Господом нашим до кінця її днів. І цієї ганьби та гріха не змити простим вінчанням. Ваш гріх і відступ від законів божих падуть також на дітей Дороті, і на дітей їхніх дітей.

- Господи, яке у вас збочене почуття обов'язку та трактування гріха! Наскільки безглуздо це звучить! Хіба грішно любити й займатися любов'ю?!

- Господи, помилуй і збережи його грішну і порочну душу і плоть! Слава Вам, Господи, мені вдалося вирвати Дороті з лап цього розпусника і грішника, - чоловік промовив хвалу Всевишньому, підводячи очі вгору, сподіваючись там побачити якийсь доказ його слів. - Дякувати Богу, вона обрала шлях порятунку своєї грішної душі. Тільки через смирення, покаяння і відмову від усього мирського, що вводить її у вир гріха і пороку, Дороті знайде спокій для своєї душі, яка зійшла з істинного, благочестивого шляху. Але завдяки мені вона врятує свою душу, якщо ви не будете її знову спокушати, мілорде, змушуючи грішити разом з вами.

- Що за маячню ви несете, святий отче? Кетрін настільки безневинна і чиста! Про який гріх ви говорите?!

Чоловіки були настільки захоплені розмовою і тими почуттями, що володіли ними в ці секунди, що не помітили, як у кабінет без стуку увірвався Роберт. Або, можливо, він і стукав, просто вони цього не чули.

- Татусю, ти прийшов мене забрати з собою? – жалібно залепетав малюк, схожий більше на маленьке кошеня, що жалібно нявкало.

Хлопчик притулився до герцога Ештона, обвивши його своїми ручками. А той і собі також притиснувся до малюка, поклавши свої міцні та великі долоні на довге вугільне волосся. Бувши надто високим в порівнянні з хлопчиком, дитяча головка була єдиною, до чого міг дістатись герцог. Цієї секунди ці дві живі істоти були справді чудовою картиною. Цих двох чорнооких і чорнявих чоловічків пов'язувала не тільки разюча зовнішня схожість, а і якась невидима нитка, що пов'язувала їхні серця, наповнюючи їх любов'ю. Тільки сліпому і дурню було незрозуміло, що перед ним були рідні батько та син.

- Іди сюди, щеня! - Містер Стокмі різко відірвав хлопчика від герцога, струснувши ним так сильно, від чого його маленька голівка ледь не відірвалася від тільця. - Не смій називати чужу людину рідним батьком, поки я, твій законний батько, перебуваю в здоров'ї!

- Припиніть, святий отче! - блискавично втрутився Річард, наблизившись до суперника так близько, від чого вловив неприємний запах спітнілого тіла. - Ви робите Роббі боляче. Відпустіть його негайно! - зажадав він, не сміючи схопити хлопчика за іншу руку, щоб не завдати йому болю у разі їхньої чоловічої суперечки. Хлопчик кривив ротом від ніжної руки законного татуся.

- Ви йому доводитеся ніким, мілорде. Скажіть це хлопцеві й покінчимо з цим раз і назавжди.

- Я такого ніколи не скажу, - впевнено мовив Річард. - Я не відмовлюся від власного сина! Не смійте такого вимагати від мене, містере Сто…

- Тоді ти, Дороті, скажи його світлості, що Роберт не його син, - раптом перебив його на півслові святий отець, звертаючись до дружини, яка зненацька з'явилася на порозі кабінету. - Скажи хлопчику, що герцог Ештон не є йому батьком. Нехай не тішить, дурненький, себе примарними надіями.