49

- Ваша родина - єдина пристойна родина в цій глушині, а ваш будинок - єдине підхоже місце, де я можу знайти компанію для маркізи Ботем, яка мала нещастя по дорозі сюди втратити свою компаньйонку, яка захворіла на якусь хворобу, тому їй довелося залишити бідолаху одну на заїжджому дворі, одужувати, - такою була відповідь Річарда, який також мило посміхався господареві будинку, вдаючи, як він радий їх зустрічі, хоча насправді в нього свербіли руки, щоб придушити шию цього святого лиця за те, що вкрав у нього його Кетрін. Йому було дуже важко стримувати себе, щоб цього не зробити, але він розумів, що якщо накинутися на містера Стокмі з кулаками відкрито при людях, то йому не вдасться той план, який змусив його грати роль смиренної овечки. - А поки міс Тогбі одужує, її милість, віконтеса Крекстон категорично проти порушення правил пристойності в порядному суспільстві. Через це леді Софія не може зупинитись під дахом замку Бертольдшир. Це її дуже засмутило.

- І ви вирішили, що в моєму будинку знайдете відповідну леді, яка зможе скласти компанію маркізі Ботем? - здогадався Гаврилій, ніжно поклавши свою величезну, кістляву долоню на маленькі пальчики своєї дружини, які тремтіли чи то від холоду, - адже у вітальні було не так уже й тепло, - чи то від сорому за свою ганебну поведінку, чи то від огиди від дотику руки власного, коханого чоловіка. Але хіба коханого? Ця думка змусила Річарда ще уважніше спостерігати за подружжям Стокмі.

- Так, - відповів герцог, приймаючи гірку правду, в яку він не хотів вірити, але факти говорили самі за себе. Погляд, яким нагородила дівчина свого чоловіка, був найпромовистішим. У ньому він прочитав величезну повагу, подяку, а ще теплі почуття. Можливо, вони й не були такими полум'яними, і вже, звичайно, зовсім не схожими на ті, які описують у книгах. Ті почуття не можна було назвати пристрасною любов'ю до чоловіка, але любов'ю до брата, до друга – так. Річард зрозумів, що цих двох пов'язували не лише дружня прихильність один до одного, а ще й подружня постіль, яку вони ділили впродовж цих п'яти років. Йому стало так боляче, від чого він стиснув зуби та долоні в кулаки. Поки він шукав Кетрін усі ці довгі місяці розлуки, терзаючи себе різними думками, не знаючи про її місце знаходження чи навіть про те, чи жива вона, чи мертва, вона весь цей час спокійненько жила і ділила ложе з батьком Гаврилієм, якому дозволяла до себе торкатися, цілувати й … Видіння злягання місис і містера Стокмі кинули чоловіка в жар; його серце стислося від нестерпного болю. Його кохана Кетрін, зовсім оголена, в обіймах іншого чоловіка! Такі картини зводили його з розуму, мучили його кровоточиву душу. Батько Гаврилій навчив свою дружину багатьом речам, яким він сам не встиг навчити. Заздрість, ненависть і злість до свого суперника змусила Річарда подивитися на речі зовсім іншими очима. Несподівано його серце перетворилося на брилу льоду, любов до коханої дівчини перетворилася на страшну лють і незрозуміле заціпеніння. В одну мить він її розлюбив. Але хіба таке було можливе? Так. Було. Річард відчув, як у його серце закралася порожнеча, там більше не було кохання, а була тільки зневага, байдужість і ненависть. Він став в одну секунду вільним від тих почуттів, які протягом шести років мучили його, ятрили й роздирали серце і душу, зводили з розуму, то змушуючи його пурхати від щастя і незрозумілої радості, то кидаючи в безодню пекла, де крім темряви та страху нічого більше не виживало.

- Ваше чуття вас не обдурило, мілорде, - погодився отець Гаврилій так охоче, що Річарда це не тільки здивувало, а й насторожило. Адже він не міг знати думок, що крутилися в його голові, не міг знати того, що діялося там. А у святій голові була єдина думка, швидше збути з рук зайвий ненажерливий рот, який погрожував його розорити, пустити світом із простягнутою рукою. - У моїй скромній оселі справді є така леді, від якої дорога міледі буде в захваті. Вона дуже освічена і жвава, і як ніхто краще зможе скласти її сіятельству, маркізі компанію і скрасити її дні у величезному замку Бертольдшир.

«А також скрасити й ваші самотні вечори, й скласти компанію і вам у вашому величезному ліжку, ваша світлість, – такі думки панували у святій голові отця Гаврилія. - Якщо дівчина виявиться не дурною і моторною, то вже до літа стане герцогинею Ештон. І тоді мені залишиться прилаштувати лише одну дівчину, а не дві. На щастя, мені здається, що Анет більш розсудлива дівчинка і розуміє, що вередувати в її становищі не доводиться. Тож витрати на її харчування та утримання в будинку будуть не такими величезними. До того ж з її простенькою зовнішністю її можна буде прилаштувати дружиною навіть простого фермера. Адже вона розуміє, що їй далеко до її старшої сестри, яка своєю красою затьмарює її в сотні разів, тому вона не повинна розраховувати на більше. Вона повинна бути вдячна і за ті крихти, які Господь пошле їй».

А герцог Ештон у цю хвилину мовчав, навіть не здогадуючись про ті думки, що діялися в голові у такої святої особи. Він не вірив своїй удачі, кинувши швидкоплинний погляд на Кетрін, яка смикала чотки, її губи ледве рухалися, ніби жінка читала молитву про себе. І ось цю непоказну, убогу, сіру істоту він колись любив і обожнював? Як він міг її бажати так шалено, що готовий був заради її кохання на все? Йому зараз було незрозуміло це, бо чоловік більше нічого не відчував до цієї скромної та потворної місис. Він більше її не хотів. Ніщо в ній більше не захоплювало його погляду, ніщо не змушувало його серце співати від щастя та радості. Це його налякало. Адже за лічені секунди він із палкого коханого перетворився на безсердечного циніка, який крім ненависті більше нічого не відчував до місис Стокмі. Вона розбила його серце, відібрала сина. Згадка про рідну дитину змусила його відчути таку злість, огиду і зневагу до Кетрін, від чого йому стало страшно від його байдужості та порожнечі, яка оселилася десь глибоко в його душі. Він кинув злісний погляд на жінку зі стиснутими кулаками, які свербіли схопити її тоненьку шию, щоб здавити у своїх руках, спостерігаючи, як вона корчиться від мук. Таке бажання злякало Річарда. Хіба можна бажати зла коханій людині? Коханій – ні, а ось тій, яку ненавидиш усією душею, – так. Помітивши на щоці у місис Стокмі синю пляму, яка могла означати лише одне, чоловік залишився байдужим до цього, він дуже спокійно поставився до того, що містер Стокмі дозволив собі надавати ляпасів зрадниці. Річарду це, навпаки, принесло задоволення. Він вважав, що Кетрін заслужила на це. Вчора вона майже зрадила чоловікові, а майже п'ять з половиною років тому вона зрадила його, і продовжувала це робити протягом цих довгих шести років. Його долоні також свербіли надавати їй ляпасів, а руки бажали здавити її шию, щоб задушити, змусити страждати, так само як він страждав усі ці роки.