48

Поки дами мило розмовляли, знайомлячись один з одним, а Бертольд зрідка тільки втручався в їхню розмову, коли його дружина переходила межу, закидаючи маркізу Ботем повчальними промовами, Річард перебував осторонь. Йому пригадалися події останньої години, коли він відвідав Стокмі з твердим наміром відвезти Кетрін з того будинку в замок Бертольдшир як компаньйонку його коханки.

Залишивши Софію в її кімнаті на заїжджому дворі на самоті, він попрямував у напрямку церкви, яка межувала з будинком, де проживала мати його сина. Тільки біля самого будинку святого отця герцог зрозумів, як помилявся щодо того, що буде легко заманити Кетрін у замок дядечка під приводом того, що її сіятельство, маркіза Ботем потребує її послуг, а якщо бути точніше, то потребує термінової компаньйонки. Навряд чи чоловік Дороті Стокмі так легко відпустив би свою дружину під один дах із чоловіком, який ще вчора ввечері притискав ту на його кухонному столі, витворюючи з нею такі речі, які зараховувалися до семи смертних гріхів святою церквою.

Його стали долати сумніви щодо успіху того, чого він хотів. Що він збирався сказати містеру Стокмі, коли б зустрів його на порозі? “Скажіть вашій дружині збирати речі, вона їде зі мною до замку, де я тимчасово проживаю”. Так?

А от якби йому першою зустрілася сама Кетрін, то він би їй нічого не став пояснювати, а просто схопивши за руку, потягнув би до свого коня, щоб відвести до місця її майбутнього проживання.

Але насправді все виявилося набагато важчим, і його світлість це зрозумів відразу, коли постукав у двері, які відчинив не містер Стокмі й не місис Стокмі. Хоча ні. Ця жінка теж носила прізвище Стокмі.

Аврору Річард знав ще з часів його юності, коли він ще не був герцогом і в його кишенях гуляв вітер. Вони бачилися в Ірландії на кількох вечорах, де суспільство не могло похвалитися своїми титулами та навіть грошима. Проте всі ті джентльмени й місис були з пристойних сімей, які знали про хорошу поведінку і пристойні манери.

Жінка зовсім не змінилася з тих часів, як і раніше, була сліпуче красивою і з дивовижною, точеною фігурою. Однозначно таки якісь зміни у її зовнішності відбулися за стільки років. З'явилися дрібні зморшки навколо її аквамаринових очей і біля губ, а в її дивовижному білявому волоссі - сивина. А в усьому іншому ця жінка все ще могла дати відсіч молодим дівчатам. Річард завжди вважав, що така сліпуча красуня має жити у палаці й сидіти на троні в ролі королеви. Багато років тому він так їй і сказав, а вона посміхнулася йому такою чарівною усмішкою, повідомивши, що вже одружена, але, на жаль, не з королем, а з простим лікарем, який ні в якому разі не має надії на королівський трон.

Запропонувавши йому зайти в будинок, вона запросила його до вітальні, де на дивані сиділа повна її копія, тільки на двадцять, тридцять років молодша за саму господарку будинку в компанії жінки, заради якої він сюди й прийшов. Кетрін густо почервоніла, опустивши очі в підлогу, і більше їх не підіймала, поки він гостював у будинку сімейства Стокмі. Річард був упевнений, що їй, так само як і йому, згадалися ті вчорашні хвилини, які вони провели наодинці, насолоджуючись любовними втіхами. А хіба втіхами? Можливо, для неї це було мукою, можливо, він її до цього знову змусив, не дав можливості вибору, як він робив це завжди, коли вони опинялися разом? Але відразу йому пригадалися дуже суперечливі епізоди. Чоловік був упевнений, що дівчина доброю волею робила ті речі, яких зараз вона соромилася, які вона вважала страшним гріхом, розпустою, а не райською насолодою. Весь її вигляд говорив, ні, кричав, як вона каялася у своїх діях. На її обличчі було написано, що в ті хвилини її опанував демон, який і керував її діями, її тілом і розумом, змушуючи грішити.

Річардом володіли сумніви та суперечливі почуття. Він не міг зрозуміти, що відчувала до нього Кетрін. Вона його любила чи ненавиділа. За її смиренною поставою йому здавалося, що нею володів лише сором, каяття і страх за своє грішне тіло. Потворний вигляд дівчини робив її страшенно непоказною і непривабливою, через що він ніколи б не звернув на неї уваги, якби не знав, що під цим похмурим одягом ховається дивовижна красуня, яка затьмарювала навіть Аврору та її онуку. У ролі дружини священника вона виглядала чудово, ідеально поєднуючись зі смиренністю та покаянням. Але на тлі внучки та бабусі Кетрін виглядала сірою, бляклою й облізлою мишею, поки на ній були ці сірі ганчірки. Після шести років розлуки він і не помітив, у якому божеському вбранні вона була, адже вчора він перебував у шоковому стані після того, як він побачив свою маленьку копію, плід їх із Кетрін любові. Або нелюбові!

- І що привело в нашу скромну оселю вашу світлість? - дуже чемно запитав містер Стокмі, несподівано з'явившись у кімнаті, наче нізвідки, вміло приховуючи від усіх їхню вчорашню, не дуже приємну зустріч. Він поводився, як личить гостинному господареві, мило цікавився справами, які привели герцога Ештона в його будинок, нічим не видаючи те, що вчора цей милий гість робив з його дружиною такі речі, які належали тільки чоловікові, тобто йому. Правда, бувши пастирем церкви, він ніяк не міг дозволити собі таких гріховних  речей, котрі робив із його жоною герцог. Такого не робили навіть прості смертні зі своїми дружинами. Таке дозволялось тільки робити із коханками й порочними жінками.