46

- Мамусю, у тебе там щось горить на кухні, - тільки слова власної дитини змогли вивести місис Стокмі з сумних і неприємних думок.

Вона стрепенулась від мани, прибравши руку від білої сукні, кинувшись у місце, звідки долинали апетитні запахи. На щастя вона встигла вчасно, і м'ясо, виділене її скупим чоловіком для гостей, не пригоріло повністю, а тільки підрум'янилося трохи, тому під час обіду, скромного, але ситного, на чолі столу стояло тушковане м'ясо двох видів, з відвареною картоплею; а також твердий сир, нарізаний тоненькими скибочками та викладеними на шматочки білого свіжоспеченого хліба з олією. Частування вийшло не настільки вишуканим, до яких звикли бідні сирітки, поїдаючи делікатеси та смаколики у своєму Лондоні раніше, але смачним.

Анет була настільки голодна, що наминала за дві щоки, ївши надто швидко, забувши зовсім про манери та етикет за столом. Однак наметане дитяче око вловило при цьому, що її дядечко і тітонька зовсім не доторкнулися до страв на столі, так само як і її двоюрідний брат. У їхніх мисках була своя страва, подана місис Стокмі пізніше всіх страв. Чорноокий малюк весь обід колупав вилкою у своїй тарілці, так і не проковтнувши жодного шматочка, з голодними очима поглядаючи на всі ті страви, що лежали посередині столу. Дівчинці здалося, що він ледве стримував себе, щоб не накинутися на частування, до якого тяглися його очі і душа, проте до якого, схоже, йому було заборонено торкатися його батюшкою, який гнівно час від часу дивився в його бік, примушуючи сина до дивного, аскетичного послуху. Анет швидко відкинула дурні думки зі своєї головки, продовжуючи накидати собі добавки, облизуючись і нахвалюючи їжу, приготовлену матінкою хлопчика і дружиною містера Стокмі, який був страшенно невдоволений тим, що його старший брат Генрі підсунув йому щедрий подаруночок, у вигляді чарівних донечок, спокійненько відправившись на той світ.

Два голодні роти не входили до його планів. Він збирав гроші на внесок для пожертвування святої церкви, сподіваючись отримати сан вище простого священника, щоб мати можливість мандрувати по різних містах, несучи людям істину і просвіту, щоб грішні чоловіки й жінки побачили справжній шлях зречення всього тлінного і земного, і шукали притулку в Господі Всевишньому. Він відкладав кожен пенні, привчивши й свою дружину до скромного способу життя, потребуючи лише тих речей, без яких не можна було обійтися. Гаврилій з легкістю нав'язав Дороті догми аскетизму і відмови від усього тлінного в ім'я Ісуса Христа так, як вона потребувала викуплення своїх страшних гріхів, за які вона понесе покарання після смерті в вогняній геєні, якщо вже зараз у цьому житті не покається і не викупить своїх гріхів, вчинених її хтивим тілом. Він тільки витрачався на потреби рідної матінки, яка так і не звикла до христових заповідей, не зреклася всього мирського. Але заборонити їй усі ті речі, він не міг. Вона його привела у цей світ, дала життя. Він її почитав за це і не міг позбавити «маленьких радощів життя», як вона це називала. Жінка любила смачно і ситно поїсти, одягнутися в гарний і яскравий одяг, і погрітися холодними зимами біля теплого вогнища. Гаврилій із цим упокорився і не намагався переробити матінку на свій лад. Він постійно виділяв гроші на всі ці витрати, ще більше заощаджуючи на своїх потребах, та потреби дружини з її дитиною.

«Замість того, щоб відкладати гроші на святу, богоугодну справу, мені доводиться витягувати свої заощадження, приховані в надійному місці, щоб годувати виводок мого безпутного братика, якого біс поплутав вв'язатися в  борги, а потім ще й віддати Богу душу, підкинувши мені два пташенята. - Такі думки дошкуляли святому отцю Гаврилію під час обідньої трапези. - Господи, за що ви так мене караєте? За що ви так мене випробовуєте на міцність? Чим я так згрішив, що ви мені послали цих примхливих дівчат? Адже їх треба добре прилаштувати, видати вдало заміж або невдало. Головне, мені треба збути їх зі своїх рук якнайшвидше. З молодшою це, звичайно, не вдасться так скоро, але старшу можна видати за лікаря з Абердиншира. Він хоч і старий, проте зможе прогодувати це примхливе створіннячко краще за всіх наявних претендентів на шлюб у всій найближчій окрузі. Союз із ним буде найкращим для дівчини».

Те, що цей лікар був не тільки старший за нього на добрих двадцять років, а й лисим і з п'ятьма зубами в роті, містер Стокмі заборонив собі згадувати й племінниці він не скаже про це, змовчить, коли запропонує тій чудову партію для неї. Вона це й так сама побачить у день їх заручин, а після цього вже не зможе відвернутися від цього вдалого для неї у всіх сенсах шлюбу, як би не противилося її власне серце.

"Любов у шлюбі не головне", ось головне правило для вдалого заміжжя. Так вважав той. Так було й у його випадку.