45

Дівчина продовжувала наполягати на тому, що вони з сестрою ненавидять один одного, поки її добра тітонька прасувала її сукню, зрідка зупиняючись, щоб дати перепочити своїм змученим рукам, які у бідолахи страшно боліли після нещодавнього прання в струмку. Крім того, у неї ломило спину від втоми, від чого вона закушувала губи, щоб не стогнати, і не турбувати цим свою родичку, набридаючи їй своїм голосінням. Жалітися іншим і вічно голосити вважалося її чоловіком смертним гріхом, не одним із дванадцяти, як говорилося католицькою церквою, а одним із тридцяти трьох смертних гріхів, який за догмами аскетизму і зречення від усього сущого вважався більш поширеним серед мирських людей.

Закінчивши прасування такої дорогої сукні, місис Стокмі зітхнула з полегшенням, радіючи тому, що не пропалила випадково старою праскою цю вишукану тканину. Цей агрегат годився лише для простого одягу, а не для шовків.

- Яка краса! Ти чарівниця Дора! У тебе золоті ручки, люба моя тітонько! Ти зробила мене найщасливішою дівчиною на світі. Дядечку Гаврилію страшно пощастило мати таку покірливу і вмілу дружину!

Шарлотта подякувала своїй рятівниці, втікши з сукнею у свою кімнату, переодягатися. А місис Стокмі після хвалених слів дівчини почала готувати обід, час від часу забігаючи до кімнати до племінниці, щоб допомогти тій з речами.

Спочатку вона сама перетягала важкі скрині в одне місце, щоб ті не плуталися під ногами так, як Шарлотта не змогла навіть на кілька сантиметрів зрушити найменшу скриньку, тому вся робота впала на її втомлену спину. Потім між чищенням картоплі та нарізки телятини, вмілиця на всі руки почала показувати, як треба правильно перекладати більшість нарядів та речей у скринях, щоб ті не втратили свою форму остаточно. Шарлотта виявилася такою невмілою в таких простих речах, через що всю роботу за неї зробила знову її добра тітонька. Тільки найвишуканіші та найдорожчі сукні були повішеними у шафі, що стояла в дальньому кутку кімнати.

Місис Стокмі під час цієї роботи отримала багато задоволення, про яке, якби дізнався її чоловік, вона була покарана дуже суворо. Маленькі пальчики насолоджувалися шовковистістю, а очі – яскравими кольорами та відтінками, погладжуючи ніжну тканину. Вона так давно не бачила таких красивих і дорогих речей, що й забула, як приємно на них дивитися і до них торкатися. Це було в іншому житті. Так вона рахувала. У житті, повному спокус і пороків, які довели її до того, що вона страшно згрішила і тому зараз розплачувалася за свої гріхи, вимолюючи спасіння своїй грішній душі та порочному тілу.

«Я не повинна милуватися цими сукнями, - докоряла вона себе подумки. – Це грішно. Гарні речі ведуть до спокуси та розпусти».

Ці вбрання нагадали місис Стокмі ті речі, які колись герцог Ештон подарував їй, загладжуючи свою провину після того насильства, яке він чинив над нею. Тоді ті дивовижні сукні та спідня білизна змусили її скоритися волі його світлості і згрішити разом з ним у ліжку, і не раз. І найстрашніше у всьому цьому було те, що вона насолоджувалась цими ласками разом з її диявольським спокусником, отримуючи від цього задоволення, як продажна, вулична дівка, дозволяючи робити з собою такі речі, які не дозволила б жодна порядна дружина своєму законному чоловікові з-за їх аморальності та гріховності. А вона не тільки цьому не перешкодила, а й заплющувала очі від райської насолоди, покусуючи й облизуючи язиком губи, стогнучи при цьому голосно, зазивно згинаючись і рухаючись разом з наполегливими поштовхами самого демона в тілі, який спокусливо спокушав її з кожним своїм рухом, який будив у ній таку нестримну пристрасть, розпалюючи в ній вогонь, полум'я, яке загрожувало її спалити, перетворивши на попіл, а його солодкі слова про кохання потім знову повертали до життя.

- У цій жовтій сукні я підкорила графа Беррінгтона, - місис Стокмі почала розрізняти слова, що належали однозначно не герцогу Ештону, а її племінниці, яка прикладала до себе сукні, одна за одною, милуючись своїм відображенням у дзеркалі, при цьому розповідаючи про свої любовні пригоди.

- А в цьому білому з блакитною облямівкою мені освідчився сам маркіз Каддіг. А в цьому із зелененькими квіточками мені зробив пропозицію найбагатший герцог з Іспанії, настільки пихатий, що я відразу відмовила цьому грубіяну, який поліз до мене цілуватися, навіть не запитавши мого дозволу на це. Але він так швидко зник, отримавши гучний ляпас замість поцілунку, що його ще не скоро бачили в Лондоні. Він помчав у свою Іспанію, де знайшов собі дружину-іспанку. Мій татко тоді вирвав собі останнє волосся, що залишилося на голові, через мою «дурість», так він сказав мені. Навіть хотів відправити мене до монастиря. Але потім охолонув і купив мені купу нового вбрання, щоб загладити свою провину переді мною, назвавши мене дурною.

Тітонька Шарлотти з болем дивилася на сукні, сумно зітхаючи від порочності та розпусності своїх думок. Їй так хотілося приміряти хоч одну сукню з безлічі нарядів, що належали її племінниці, і знову відчути себе красивою та бажаною, знову танцювати на балах, бути в центрі чоловічої уваги та приймати компліменти на свою адресу. Вона так втомилася ховати свою красу, втомилася від сірості й похмурості, в яких вона живе останні п'ять з половиною років.

«Краса – це головний гріх, який веде до пороку, блуду, розпусти. Ти грішниця, блудниця! На тебе чекає пекло, а не рай. Не смій вводити себе в спокусу, припини милування цими диявольськими вбраннями, які тебе спокушають, заманюючи у свої золоті сіті».