44

- Я тобі казала, Лотті, що так речі не складають, - втрутилася в розмову Анет. - А ти – «мовчи, п'явко, не лізь у дорослі справи. У них там повинні бути слуги». А я щось поки що жодного слуги не бачила. Ось тепер, якщо ти така доросла – будеш сама впорядковувати своє вбрання.

- Так, у нас немає слуг, - підтвердила здогад онуки Аврора. - Ми самі якось вправляємося з усім. І, як бачите, чудово. Будинок наш чистий і красивий, і ми не ходимо у м'ятому та брудному чи рваному одязі. Все робимо самі, з усім управляємося без чиєїсь допомоги. У нас не так багато грошей, щоби собі дозволити навіть одного слугу. Мій молодший син – простий священник, не барон, як ваш покійний татусь. Ми не купаємось у розкошах, як деякі. Так що милі мої, доведеться вам все робити своїми ручками.

З цими словами місис Стокмі випливла з кімнати, з таким задоволеним виглядом, ніби сама королева Англії, з гордо піднятою головою і з рівною спиною, посміхаючись, немов кішка, що з'їла жирну мишу.

- І що мені тепер робити? - сівши біля скринь, набитих нарядами, Шарлотта почала гірко ридати. – Сукня, що на мені за час виснажливої та довгої поїздки стала схожою на шмаття. Мені треба терміново змінити це убозтво на чисту і випрасувану сукню. У такому вигляді я навіть не вийду обідати?

- Лотті, тобі нема чого чепуритися. У цьому будинку, крім бабусі, ніхто не оцінить твій зовнішній вигляд. Дядечку Гаврилію все одно, в чому ти з'явишся до обіду. Якщо такий в цьому будинку подають.

- Звичайно, Анет, ми обідаємо в цьому будинку, - місис Стокмі молодшу образили грубі слова маленької дівчинки, але вона швиденько впоралася зі своїми почуттями, бо ображатися на ближнього свого грішно. А ще її здивувала дитяче глузування та явна ворожнеча між сестрами. Адже дівчина завжди мріяла мати сестру чи брата, але, на жаль, її братик помер ще в утробі її матінки. Вона не розуміла такої неприязні між сестрами.

- Всі мої сукні набули неохайного вигляду, і я навіть не знаю, як це виправити, - Шарлотта заходилася голосити гіркими сльозами, від чого верх сукні, що був в її руках, промок. - Чим покоївки позбавлялися складок?

- Не плач так, Лотті, я тобі допоможу, - потішила бідолашну її тітонька, яка не залишилася байдужою до сліз племінниці, вона не могла спокійно стояти, коли біля неї хтось страждав і мучився від болю чи горя.

Місис Стокмі молодша попрямувала на кухню розігрівати праску. Дівчата спостерігали за діями їхньої старшої родички з великою цікавістю. Дивний залізний агрегат, такий важкий, що тендітна жінка ледве його тримала двома руками, випускав пару, поки та дуже вправно водила ним по тканині. Складки зникали, наче за велінням чарівної палички.

- У тебе золоті руки, Доро, - похвалила вмілицю Анет. - Вчися, Лотті, як треба прасувати речі. А то після весілля на тебе чекає така ж доля, оскільки прекрасних принців у цій глушині немає, навіть лорди або прості джентльмени віддають перевагу цій шотландській глушині Лондону або якомусь іншому англійському селу. Так що гарненько дивися, як треба цей агрегат розігрівати, щоб чоловік тебе не побив через залишену складочку на його сорочці.

- Я не вийду заміж за якогось там селюка, краще залишуся старою дівою, ніж так нидіти.

- Треба було не крутити носом, перебираючи кавалерами, як рукавичками, тепер ти була б герцогинею або на випадок віконтесою, яка мала б власну покоївку, щоб прасувати хазяйські речі, і не одну, а цілий штат служниць, аби доглядати за замком, в якому ти б поселилася із коханим.

- Замовкни, вош кусюча! Не лізь, куди тебе не просять.

Анет страшенно образилася на старшу сестру за нове прізвисько, тож вибігла з кухні.

- Не добре так обзивати свою сестричку, Шарлотто.

- А що вона наді мною знущається! Її тішить, що мені доведеться вийти заміж за фермера чи простого конюха. Хіба добра сестра так би вчинила?

- Вона ще маленька, не розуміє. А ти вже доросла, юна леді, повинна поводитися відповідно. Ти маєш радіти, що в тебе є сестра. Адже ні мами, ні тата в тебе більше нема. Анет - твоя єдина рідна кровиночка. Пам'ятай про це, Лотті. Ні бабуся, ні дядько не будуть тебе так любити, як твоя рідна сестричка.

- Нетті мене не любить, як і я її. Вона мене зневажає і вічно з мене глузує, кажучи мені гидоти.

- Ти не маєш рації, Лотті, про те, що вона тебе не любить, та й що ти її не любиш. Цього не може бути.

- Може, Доро, може.

- Десь глибоко в душі, ви бережете сестринську любов одна до одної, я в це вірю.

- Наївна ти, Доро, дарма що вже доросла, одружена жінка. А глузду у тебе менше, ніж у моєї сопливої сестри. Де ти бачила любов між родичами? Ти,  мабуть, досі віриш ще у справжнє кохання! Мрієш ночами, що з'явиться принц на білому коні й забере тебе у свій замок якомога далі від цього потворного святенника, що приходиться тобі чоловіком. Хоча ні. Принц тобі в ніякому разі не світить. Ти надто страшна і потворна для Попелюшки, аби такий в тебе закохався.