43

Але Шарлотта не слухала настанови бабусі й продовжувала смикати меншу сестричку за її волосся, попри спроби своєї тітоньки віддерти її від тієї. Але Анет була не боязка. Вона, не дивлячись на її маленький зріст у порівнянні зі старшою сестрою, також міцно вчепилася в біляве волосся тієї, не даючи себе образити. Це тривало б ще довго, якби не стукіт у двері, до яких увійшли одразу два сусіди, що несли важку скриню.

- Куди ставити, шановна матінко Авроро? - запитав один з них.

- Сюди, - вказала рукою жінка, зітхнувши від того, що сестри при сторонніх посоромилися тягати одна одну за волосся, а поки брати тягали речі юних панянок, їх злість охолонула трохи та, коли ті пішли, зачинивши за собою двері, вони не намагалися відновити бійку, яку не вчасно так перервали своїм приходом.

- І де мені зберігати всі мої чудові вбрання, мої казкові сукні та точені туфельки! - почала скаржитися на гірку долю дівчина, зовсім забувши про те, що ще кілька хвилин тому намагалася позбавити свою молодшу сестру її чорного, як смола, волосся, розглядаючи скрині, що стояли на підлозі, які зайняли цілу частину кімнати.

- Мені здається, тобі нема чого турбуватися з цього приводу. Тобі ніде їх тут носити, люба сестро. Хіба до сусідів-фермерів, щоб попити молочка або допомогти подоїти корову.

- Якщо їх тримати в скринях, - продовжила Шарлотта свої роздуми вголос, не звернувши уваги на останні репліки сестри, - то вони повністю помнуться, і втратять свій привабливий вигляд, і їх більше не зможе впорядкувати навіть найвміліша служниця.

- Про це тобі не варто хвилюватися, Лотті. Якщо враховувати, що своїх служниць ми з собою не привезли. Вони всі розбіглися ще в Лондоні, дізнавшись про банкрутство і смерть нашого татуся, зрозумівши, що їм більше ніхто не заплатить за їхню працю. А, як мені відомо, наш улюблений дядечко не тримає слуг, то цей клопіт ляже на твої ручки, люба моя сестро. Тобі краще почати хвилюватися, як примудритися зробити таке диво власними білосніжними ручками. А що говорити про твої здібності до прасування! Адже ти навіть не знаєш, як виглядає праска. А якщо й знайдеш таку  в цьому будинку, - що я дуже сумніваюся, - то, напевно, наробиш на них таких величезних дірок, розгладжуючи складочки, що уже точно нікуди не зможеш їх одягти, навіть аби погодувати свинок у свинарнику.

- Анет, не будь такою жорстокою з сестрою, - втрутилася їхня тітонька, помітивши тремтячі плечики Шарлотти над однією з відкритих скринь. – Своїми жорстокими словами ти довела свою сестру до сліз. Так не роблять виховані молоді міс. Це погано з твого боку.

- І куди мені носити це вбрання?! – гірко ридала бідолаха, витягнувши зі скрині одну зі своїх розкішних суконь жовтого кольору. - Нетті правду каже. Не варто мені було їх сюди тягти. Треба було продати їх у Лондоні. Там би їх купили. А тут ніхто їх не придбає. А як куплять, то за копійки. За такі смішні гроші продати такі скарби – це блюзнірство! І я не винесу, якщо побачу десь на вулиці цих селючок у моїх нарядах.

- Тобі не варто хвилюватися щодо цього, сестричко. Бо ти в нас вся така тендітна і мініатюрна у порівнянні із цими неотесаними, грубими селючками, що жодна із твоїх божественних суконь не налізе на жодну з них. Їх хіба що куплять, аби стелити козам і свиням в корівнику й у свинарнику. Кізочкам і свинкам також треба на чомусь теплому спати.

Місис Стокмі молодшій було шкода дівчини. Вона присіла біля бідолахи, співчуваючи її нещастю. А ось місис Стокмі старшу радували біди, що випали на голову Шарлотти, вона потішалася її горем і сльозам. Заздрість цієї жінки не знала кордонів. Та ніколи не мала такого гарного вбрання, яке було в її онуки. У неї ніколи не було такого життя, яке було в тієї. Її так втішило слово "було". Зі смертю її сина прийшов кінець тому життю, яке вела її повна копія.

«Нехай пропалить все своє вбрання, ото буде сміху! – такі мерзенні думки крутилися в її голові. - Я й пальцем не поворухну, щоб допомогти цьому гидкій дівці. Я їй не її татко, щоб потурати всім її примхам і капризам. Уявила себе королевою! Їй тут не Лондон. Тут не буде всіх тих поціновувачів її краси, щоб захоплюватися нею! Не буде балів і раутів, вечорів та вистав, піших та річкових прогулянок Гайд-парком та Темзою, виїздів на пікніки. Так їй і треба! Все, що на неї чекає – так це тьмяне існування із заміжжям у майбутньому на якомусь абердинширському сквайрі чи лікарі, і натовп сопливих, вічно кричущих, голодних ротів. Подивимося тоді, куди подінеться її краса після народження п'яти чи шести діточок. Її волосся стане білим раніше часу, коли вона побачить всі ті розтяжки на животі та стегнах, і коли її груди обвиснуть і стануть непривабливими навіть для неї самої, не кажучи про чоловіка. Ось тоді вона зрозуміє, як це бути племінною кобилою-годувальницею!»

- Боже мій, Боже мій! - закивала Аврора головою, відкриваючи інші скрині, милуючись тим, що бачили її очі. – Скільки речей! - Вона хотіла сказати «яка краса», але натомість почала докоряти онуці в недбалому поводженні з такими дорогими речами. - І як ви збираєтеся їх упорядковувати без особистої служниці й покоївки, юні міс? Тут же роботи …. Їх погано склали, і зараз вони схожі на … … Таке почуття, ніби їх просто недбало скидали в скрині, як старі ганчірки, якими будуть мити підлогу.